Вона не сказала Страйку, що тільки вчора усвідомила, що не зможе взяти на Чапмен-Фарм свої протизаплідні пігулки. Перечитавши брошуру, вона побачила, що такі препарати підпадають під окрему заборону. Також Робін не збиралася казати Страйку про майже сварку з Мерфі учора ввечері, коли він повідомив про «сюрприз» — що взяв вихідний і цілий день проведе з нею — а Робін відповіла, що має їхати до Бекінґемшира зі Страйком.
Страйків мобільний задзвонив. Номер був прихований.
— Страйк.
— Привіт, — сказав жіночий голос. — Це Абіґейл Ґловер.
Страйк безгучно сказав Робін «донька Джонатана Вейса», а тоді ввімкнув гучний зв’язок, щоб і вона могла чути, про що мова.
— А, чудово, — сказав він. — Ви отримали повідомлення, яке я лишив на станції?
— Так, — відповіла вона. — То в чім річ?
— Йдеться про Універсальну гуманітарну церкву, — сказав Страйк. Відповіддю на ці слова були цілковита тиша.
— Ви ще тут? — спитав Страйк.
— Так.
— Я хотів спитати, чи ви не проти поговорити зі мною, — сказав Страйк.
Знову тиша. Страйк та Робін перезирнулися. Нарешті з телефона прозвучали два короткі склади:
— Нашо?
— Я приватний…
— Та я знаю, хто ти.
На відміну від батька, Абіґейл мала чистісіньку вимову робітничих кварталів Лондона.
— Власне, я розслідую певні заяви щодо цієї церкви.
— Чиї?
— Чоловіка на ім’я Кевін Пірбрайт, — відповів Страйк, — якого, на жаль, немає серед живих. Він часом не намагався з вами зв’язатися? Він писав книжку.
Знову пауза — найдовша.
— Ти на газету працюєш чи шо? — підозріливо спитала Абіґейл.
— Ні, на приватну особу. Хотів би знати, чи ви не проти поговорити зі мною. Це може бути абсолютно неофіційно, — додав Страйк.
І знову тривала тиша.
— Алло?
— Та не знаю, — нарешті сказала вона. — Маю подумати. Наберу, якшо вирішу… потім наберу.
Зв’язок обірвався.
Робін, яка щойно помітила, що затамувала подих, видихнула.
— Що ж… я не здивована. На місці доньки Вейса я б теж не хотіла про все це згадувати.
— Так, — погодився Страйк, — але якби вона погодилася на розмову, це було б дуже корисно… До речі, коли ти вчора пішла, я залишив повідомлення дружині Джордана Рейні. Знайшов, де вона працює. Вона майстриня манікюру в салоні «Кутікулки». Так і пишеться, через «і».
Він подивився на годинник.
— Думаю, можна йти.
Коли Страйк натиснув дзвінок, почувся собачий гавкіт, а щойно двері відчинилися, з-за них виплигнув жорсткошерстий фокстер’єр, промчав повз Страйк та Робін, пригальмував на стежці, розвернувся, побіг назад і почав вистрибувати на задніх лапах, заливаючись істеричним дзявкотінням.
— Безіле, фу! — закричала Ніав. Робін вразило те, яка вона молода — двадцять п’ять років, не більше. А ще вдруге за останній час Робін виявила, що порівнює свою квартиру з житлом іншої людини. Ніав була низенька і пухка, мала чорне волосся до плечей і дуже ясні сині очі. Вона була в джинсах і кофті з цитатою Шарлотти Бронте: «Я завжди радше волітиму буди щасливою, ніж поважною».
— Вибачте, — сказала Ніав до Робін та Страйка, а тоді: — Та Господи Боже, Безіле!
І вона схопила пса за нашийник і потягнула в будинок.
— Заходьте. Вибачте, — повторила вона через плече, тягнучи збудженого фокса по дерев’яних мостинах до кухні в кінці коридору, — ми як переїхали тієї неділі, так він і біситься… пішов, пішов! — додала вона, викидаючи пса у садок через задні двері, які міцно зачинила за ним.
Кухня була оформлена в сільському стилі, з фіолетовою плитою-грубкою і виставленими на комоді тарелями. Стіл із нефарбованого дерева оточували фіолетові стільці, дверцята холодильника покривали дитячі малюнки на магнітах, здебільшого кольорові плями та кривульки. Також тут було — і це пояснило Робін, яким чином така молода жінка живе в такому дорогому будинку — фото Ніав у бікіні під руку з чоловіком у плавках, якому на вигляд було щонайменше сорок років. Від запаху з духовки у Страйка потекла слина.
— Дякую, що згодилися поговорити з нами, місіс…
— Називайте мене Ніав, — сказала господиня, яка, не маючи більше потреби заспокоювати пса, почала нервувати. — Прошу, сідайте, я спекла печиво.
— Щойно в’їхали і вже печете? — спитала Робін.
— О, я обожнюю пекти, мене це дуже заспокоює, — відповіла Ніав, відвертаючись по прихватки. — Та і ми майже все вже вирішили. Я взяла кілька днів відпустки тільки тому, що мені давно її мали дати.
— Ким ви працюєте? — спитав Страйк, сідаючи біля задніх дверей, у які шкрябався і скавучав Безіл, просячись усередину.
— Бухгалтером, — відповіла Ніав, знімаючи печиво з дека лопаткою. — Чаю? Кави?
Поки Ніав і детективи отримали кожен по чашці, а печиво опинилося на тарелі посередині столу, Безілові скарги зробилися такими жалісними, що Ніав пустила його назад.
— Він заспокоїться, — сказала вона, а пес ганяв навколо столу і завзято виляв хвостом. — Рано чи пізно.
Ніав сіла і почала розправляти рукави кофти, хоча потреби в цьому не було.
— Чиї це витвори? — спитала Робін, показуючи на аркуші з плямами фарби на холодильнику. Вона прагнула, щоб Ніав розслабилася.
