Котра нині була година, Робін навіть не уявляла. Небо за вікном було чорне, а їжу на сотню людей роздавали довго. Нарешті і миски забрали, а тоді пригасили лампи, лишивши освітленим тільки високий стіл.
Негайно всі присутні знову почали аплодувати і радісно кричати, дехто навіть стукав по стільницях бляшаними чашками, де була вода. Джонатан Вейс підвівся, обійшов стіл, знову ввімкнув мікрофон і знову вгамував натовп заспокійливим жестом.
— Дякую, друзі мої. Дякую… Сьогодні я стою тут перед вами з надією і страхом у серці. З надією і страхом, — додав він, обводячи присутніх урочистим поглядом. — Спершу я хочу сказати вам, що ця церква, ця спільнота душ, що нині охоплює два континенти…
Знову радісні крики.
— …є найбільшим духовним викликом Ворогу, який колись бачив цей світ.
Зала вибухнула аплодисментами.
— Я відчуваю її силу, — промовив Джонатан, притискаючи до серця кулак. — Я відчуваю її, коли говорю до наших американських братів і сестер, я відчував її, коли на цьому тижні звертався до вірян у нашому мюнхенському храмі, я відчув її сьогодні, коли повернувся сюди і коли пішов до храму очиститись. І сьогодні я хотів би виділити людей, які дарують мені надію. Якщо на нашому боці такі люди, Ворогу варто трепетати…
Без будь-яких нотаток Вейс назвав кілька імен, і кожен, хто чув своє, кричав і схоплювався на ноги, а сусіди радісно аплодували цій людині.
— …і нарешті, — промовив Вейс, — Денні Броклз.
Стрижений молодик біля Робін скочив на ноги так швидко, що боляче вдарив її по ліктю.
— О Боже мій, — повторював він, і Робін побачила, що він плаче. — О Боже мій.
— Підходьте сюди, всі підходьте, — покликав Джонатан Вейс. — А решта нехай покаже свою шану цим людям…
Обідня зала задзвеніла новими радісними криками. Всі, кого покликали, ридали і здавалися цілковито враженими тим, що Вейс їх визнав.
Вейс почав говорити про досягнення кожного. Одна дівчина за чотири тижні зібрала на вулиці рекордну суму пожертв. Інша завербувала більше десятка новачків на Тиждень Служіння. Коли Джонатан Вейс нарешті дійшов до Денні Броклза, той так схлипував, що Вейс підійшов і обійняв його, і Броклз плакав, притиснувши обличчя до плеча очільника церкви. Аудиторія, яка весь час підбадьорливо кричала, тепер схопилася на ноги й аплодувала Денні та Вейсу стоячи.
— Розкажи нам, що ти зробив цього тижня, Денні, — мовив Вейс. — Розкажи усім, чому я так пишаюся тобою.
— Я н-не м-можу, — схлипнув переповнений емоціями Денні.
— Тоді я сам розповім, — сказав Вейс і розвернувся до натовпу. — Наш центр для наркозалежних у Нортгемпоні хотіли закрити агенти Ворога.
Натовп відповів гнівними криками. Історія про центр для наркозалежних, вочевидь, була відома тільки тим, хто сидів за верхнім столом.
— Заждіть, заждіть, заждіть, — промовив Джонатан, роблячи звичний заспокійливий жест лівою рукою, а правою тримав за руку Денні. — Бекка відвезла туди Денні, щоб він розповів, як ми йому допомогли. Денні став перед матеріалістами і виголосив таку потужну промову, що тепер центр не закриють. Це зробив він. Це зробив Денні.
Вейс підняв руку Денні вгору. Відповіддю був шквал радісних криків.
— Коли з нами такі люди, як Денні, хіба не слід Ворогу боятися? — закричав Джонатан, й аплодисменти стали ще оглушливішими. Тепер Джонатан сам плакав. Сльози стікали по обличчю. Це вираження емоцій спричинило в залі істерію, яка Робін майже налякала і яка тривала навіть після того, як шестеро обраних повернулися на свої місця. Нарешті Джонатан витер очі, зробив свій заспокійливий жест і знову заговорив — дещо хрипким голосом:
— А тепер… із сумом… я розкажу вам новини зі світу матеріалістів…
Всі принишкли, слухаючи промову Джонатана.
Він розповів про війну в Сирії та її звірства, тоді про величезну корупцію серед світових політичних та фінансових еліт. Розповів про спалах вірусу Зіка в Бразилії, що призвів до масових викиднів і народження дітей з інвалідністю. Розповів про конкретні приклади страшних злиднів та відчаю, які бачив, відвідуючи церковні ініціативи в Британії та Америці, і про всі несправедливості та катастрофи говорив так, наче вони сталися з його рідними, — аж так він ними переймався. Робін згадала слова Шейли Кеннетт: «він умів змусити
— Ось такий він, світ матеріалізму, — нарешті мовив Джонатан. — І якщо наше завдання здається непідйомним, то лише тому, що Ворог має велику силу… велику до відчаю. Невідворотна Остання Гра наближається, і саме тому ми так поспішаємо прокласти Шлях Лотоса. Тепер я прошу вас приєднатися до моєї медитації. Якщо ви ще не вивчили нашу мантру, ось надруковані слова.
На сцену піднялися дві дівчини в помаранчевих одностроях, тримаючи в руках великі білі таблички з написом
— Глибоко вдихніть і підніміть руки, — сказав Джонатан, і хоч як тісно було за столами, кожен повільно підняв руки, і всі в унісон втягнули повітря. — Видихніть, — тихо сказав Джонатан, і зала знову задихала.
