— А тепер разом:
Робін перейняла вимову слів у сусідів. Сотня людей співала, співала й співала, і Робін відчула, як поступово на неї сходить дивний спокій. Ритм ніби вібрував десь усередині, гіпнотичний, цілющий, і лиш голос Джонатана виділявся з-поміж решти, а тоді вона зрозуміла, що може вже не читати слова з табличок, бо здатна повторювати їх автоматично.
І нарешті до голосів натовпу домішалися останні акорди «Heroes» Девіда Бові, і мантра перейшла у радісні крики, і всі схопилися на ноги й почали обійматися. Робін притягнув до себе спершу щасливий Денні, тоді білявий сусід. Потім молодики обійнялися між собою, і цілий натовп уже підспівував і плескав у долоні під пісню Бові. І Робін, хоч яка втомлена й голодна, усміхалася, плескаючи в долоні та співаючи разом з усіма.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк посунув графіки, щоб у недільний вечір вмістилася зустріч із Абіґейл Ґловер, і тільки тоді помітив, що Клайва Літтлджона нема на роботі чотири дні. Він хотів побачити живу реакцію Літтлджона на питання, чому той не розповів про свою роботу на «Паттерсон Інкорпорейтед», тож вирішив відкласти розмову до моменту, коли буде змога поговорити з Літтлджоном особисто.
Після обіду в суботу Страйк завітав до Люсі, бо вона вмовила дядька Теда ненадовго заїхати в гості. Видно було, що після смерті їхньої тітки Тед сильно постарів. Він ніби зсохнувся і кілька разів втрачав нитку розмови. Двічі він казав на Люсі «Джоан».
— Що думаєш? — прошепотіла Люсі до Страйка у кухні, куди він вийшов допомогти їй із кавою.
— Думаю, що він не вважає, ніби ти і справді Джоан, — тихо відповів Страйк. — Але так… думаю, треба знайти йому лікаря. Щоб визначив, чи немає ознак деменції.
— Але ж треба звернутися до сімейного лікаря, так? — спитала Люсі. — Для початку?
— Мабуть, — відповів Страйк.
— Я спробую записати його на прийом, — сказала Люсі. — Знаю, що він ніколи не покине Корнволл, але наскільки простіше було б дбати про нього.
Почуття провини, лише частково викликане тим фактом, що Люсі приділяла дядькові Теду значно більше уваги, ніж він, спонукала Страйка сказати:
— Якщо запишеш, я з’їжджу до Корнволла і сходжу до лікаря з ним. Потім відзвітую.
— Ой, Ломако, правда? — здивувалася Люсі. — Боже, це було би просто ідеально. Якщо хтось і змусить його туди дійти, то це ти.
Назад на Денмарк-стріт Страйк повертався у знайомому пригніченому настрої. Доброго гумору йому зазвичай додавали розмови з Робін, навіть на робочі теми, але тепер цього варіанту не було і не буде ще довгі тижні. Нове повідомлення від Біжу, яке заскочило Страйка за приготуванням омлету, викликало саме роздратування.
Страйк з’їв свій омлет за кухонним столом. Закінчивши, він узяв телефон, маючи на думці вирішити питання раз і назавжди. Хвильку поміркувавши й рішуче відкинувши ідею закінчення стосунків, які в його розумінні й не починалися, він натомість написав таке:
Дуже зайнятий, не зможу зустрічатися в осяжному майбутньому.
Якщо вона має бодай крихту гордості, цим справа і закінчиться.
Більшу частину холодної неділі він присвятив стеженню, о четвертій годині передав об’єкт Мідж і поїхав до Ілінґа на зустріч із Абіґейл Ґловер.
«Лісник» на Сіфорд-Роад виявився великим пабом, фасад якого прикрашали дерев’яні колони, кошики на вікнах і зелені кахлі на стінах, а на вивісці красувався пеньок, у який була встромлена сокира. Страйк узяв собі вже звичне безалкогольне пиво і сів за столик на двох у кутку під стіною з дерев’яною обшивкою.
Минуло двадцять хвилин, і Страйк уже почав хвилюватися, чи Абіґейл не передумала щодо зустрічі, коли до бару ввійшла висока красуня в спортивному одязі під наспіх накинутим плащем. Єдине фото Абіґейл, яке Страйк знайшов у мережі, було дуже дрібне, і на ньому вона стояла в однострої в оточенні колег-пожежників, які всі були чоловіки. На тій світлині не було видно, яка вона гарна. Абіґейл успадкувала батькові великі сині очі і тверде підборіддя з ямочкою, але мала повніші, ніж у Вейса, вуста, а бездоганна бліда шкіра і високі вилиці могли б належати моделі. Страйк знав, що їй близько тридцяти п’ятьох років, але волосся, забране у хвіст, вже посивіло. Як не дивно, це їй не тільки личило, а й робило ніби молодшою поруч із гладенькою чистою шкірою. Абіґейл привіталася з кількома чоловіками на барі, тоді помітила Страйка і швидко підійшла на своїх довгих ногах.
— Абіґейл? — уточнив він, підводячись, щоб потиснути їй руку.
