Робін почула жіночий сміх, а тоді побачила акторку Нолі Сеймур, яка спиралася на стіл із чорного дерева й нетямилася від веселощів у відповідь на якусь репліку доктора Джова. Це була чорнява, схожа за ельфа молода жінка з коротким волоссям, а ще Робін відзначила, що вона з голови до ніг убрана в «Шанель».
— О, привіт, — зі сміхом промовила вона. У Робін склалося враження, що Нолі більш-менш упізнала Дзяна, але не згадала, як його звати. Рука Дзяна знову метнулася до ока, яке почало сіпатися. — Енді мене ну так розсмішив… Я приїхала сюди по мої процедури, — вона надула губи, — бо нас, лондонців, він геть покинув.
— Покинути тебе? Ніколи, — відповів Джов своїм низьким голосом. — То що, лишишся на ніч? Тато Джей повернувся.
— Правда? — аж зойкнула Нолі, щасливо притиснувши долоні до обличчя. — Божечки, я не бачила його кілька тижнів!
— Він сказав, що ти можеш зайняти свою звичайну кімнату, — відповів Джов, показуючи вгору. — Всі будуть щасливі тебе бачити. А тепер мені час оглянути цю молоду пані, — додав він, показуючи на Робін.
— Ну добре, любчику, — сказала Нолі, підставляючи лице під поцілунок. Джов стиснув її руки і цьомнув у кожну щоку, а тоді Нолі пройшла повз Робін у хмарці туберози, кинувши між іншим:
— Ти у дуже надійних руках!
Двері за Нолі й Дзяном зачинилися, і Робін лишилася наодинці з доктором Джовом.
У розкішній і ретельно прибраній кімнаті пахло сандалом. На темних полірованих мостинах лежав червоно-жовтий килим у стилі ар-деко. На полицях, зроблених, як і решта меблів, із чорного дерева, що тягнулися від стелі до підлоги, стояли книги в шкіряних палітурках, а ще Робін побачила сотні щоденників на кшталт того, що лежав на її ліжку, з наклеєними на корінці іменами власників. За столом на ще інших полицях виднілися сотні коричневих пляшечок, ретельно розставлених і оснащених підписаними від руки етикетками, декілька антикварних китайських нюхальних флаконів та товстий золотий Будда, який, схрестивши ноги, сидів на дерев’яному постаменті. З вікна, під яким стояла оббита чорною шкірою оглядова кушетка, відкривався краєвид на частину території, відгороджену від подвір’я кущами та деревами. Робін побачила три однакових дерев’яних будиночки з розсувними скляними дверима, яких новоприбулим ще не показували.
— Прошу сідати, — сказав Джов, усміхаючись до Робін і показуючи на крісло з іншого боку столу — так само з чорного дерева й оббите червоним шовком. Сівши, Робін відзначила, яке воно зручне: стільці у майстернях були з твердого пластику та дерева, а матрас на її вузькому ліжку дуже жорсткий.
Джов був у темному костюмі та дуже білій сорочці. У петлях манжетів ненав’язливо поблискували перли. Через дуже високий зріст Робін вирішила, що він змішаної раси, — китайці, яких вона бачила у Чайнатауні біля офісу, всі були значно нижчі — а ще він був, безперечно, дуже гарний, — з гладеньким чорним волоссям і високими вилицями. Шрам, який тягнувся від носа до щелепи, натякав на небезпечну таємницю. Вона розуміла, чим доктор Джов приваблював телеглядачів, хоч особисто її загальна прилизаність та легка, але непомильна аура самозакоханості скоріше відштовхували.
Джов розкрив теку, яка лежала на його столі, і Робін побачила кілька аркушів із форми, яку заповнювала в автобусі.
— То що, — усміхнено спитав доктор Джов, — як тобі життя у церкві?
— Дуже цікаво, — відповіла Робін, — а техніки медитації — це просто щось.
— Ти страждаєш на невелику тривожність, вірно? — продовжував усміхатися Джов.
— Іноді, — всміхнулася у відповідь Робін.
— На низьку самооцінку?
— І це буває, — знизала плечима Робін.
— Наскільки я зрозумів, нещодавно ти пережила емоційне потрясіння?
Робін не розуміла, чи він прикидається, що все це вгадав, чи просто натякає, що на схованих від ока паперах у теці викладені подробиці її життя, переказані у розмовах із членами церкви.
— Ну… так, — зі смішком відповіла вона. — Моє весілля було скасовано.
— Це було твоє рішення?
— Ні, — відповіла Робін, і її усмішка згасла. — Його.
— Сім’я була розчарована?
— Мама дуже… так, мої рідні не зраділи.
— Повір, ти ще сама радітимеш, що не мала цього досвіду, — відповів Джов. — Чимало нещасть походить від неприродності шлюбу. Ти читала «Відповідь»?
— Ще ні, — почала Робін, — але один із вірян запропонував мені позичити книжку, а Мадзу щойно…
Джов висунув одну з шухляд і видобув звідти новісіньку книжку Джонатана Вейса у м’якій обкладинці, на якій була зображена луснута бульбашка і дві руки, складені навколо неї серцем.
— Тримай, — сказав Джов. — Буде твоя власна.
— Щиро дякую! — відповіла Робін, прикидаючись, що страшенно рада, і водночас не розуміючи, коли в біса вона має читати, якщо не має вільної хвилини за всіма лекціями, роботою та відвідинами храму.
— Прочитай розділ про матеріалістичне власництво та егомотивність, — наказав Джов. — А тепер…
Він дістав другий опитувальник і взяв із кишені лаковану чорнильну ручку.
— Я маю оцінити твою готовність до постування, яке ми називаємо очищенням…
