Та дівчина полностью

З якого дива вона розповіла саме Раянові, а не комусь іншому? Хіба...

Ґерайнт знову заговорив, перервавши круговерть її думок.

— Раян вважає, що цього питання не порушували під час захисту через страх, що це скидатиметься на звинувачення жертви, — пояснив він. — Тобто на очорнення чийогось статевого життя в минулому, аби відвернути увагу від поточних подій. Вони вважали, що присяжні сприймуть це негативно, сподівалися, що зможуть виправдати Невілла, спираючись на інші прогалини в доказах. Але... але не змогли.

— Це Раян вам сказав? Підтвердив?

Ґерайнт кивнув.

— А він не казав, чому Ейпріл розповіла саме йому?

Ґерайнт похитав головою.

Ганна відкинулася на спинку стільця, намагаючись усе осягнути. Але не могла. Це якась нісенітниця. Хіба це взагалі можливо? А може, йдеться просто про чергову витівку Ейпріл?

— Річ у тому, що... — повільно мовила Ганна, — річ у тому, що не варто забувати, що Ейпріл... ох, вона любила вигадувати.

— Що ви маєте на увазі? — спантеличено запитав Ґерайнт.

— Ейпріл була... затятою жартівницею, так би мовити. Хоча, озираючись назад, визнаю, що її жарти не були смішними. Вона старалася якомога сильніше допекти людям. Іноді її витівки були продумані до дрібниць. Якось вона надіслала Г’ю звістку, що його мобільний телефон можуть відкликати з міркувань безпеки, переконала його зателефонувати в компанію «Нокія», щоб пройти діагностичний тест. От тільки зазначений у листі номер телефону належав Ейпріл, а не компанії. Вона з кумедним акцентом пройшла з ним цей передбачуваний тест, усіх подробиць не пригадаю, але жарт полягав у тому, що він мав набрати цифровий код для діагностики. А тоді ще деякі старі телефони мали лише кнопки із цифрами й буквами. І коли він увів відповідну комбінацію, то одразу ж прочитав на екрані «я прутень».

— Ха! — засміявся Ґерайнт, а потім засоромився через недоречну реакцію. Він ніби на мить забув і знову пригадав серйозність ситуації, чому вони тут і про що взагалі говорять. — Отже... е-е... — пробурмотів він невпевнено. — То ви гадаєте, що вона просто пожартувала з Раяна?

— Можливо, — сказала Ганна, але й сама відчула, що відповідь непереконлива. Її серце досі калатало, а в голові кружляв вихор думок від спроб осягнути ситуацію.

Чому з усіх можливих кандидатів Ейпріл обрала саме Раяна й довірилася йому? І чому Раян повірив їй?

Вона згадала зачинену кімнату Ейпріл. Тоді, зранку, коли крізь дерев’яні двері просочувався звук, який безпомилково вказував, що за ними кохалися.

Вона пригадала, як прийшла до зали й побачила Вілла, веселого й безтурботного, без жодних підозр: «Наберуся нахабства й попрошу тебе взяти мені ще одну каву. Ти ж однаково туди йдеш».

— Перепрошую, — звернулася вона до Ґерайнта, відсунула склянку й підвелася. — Дуже перепрошую, але мушу йти. Маю зустріч. Сподіваюся, що змогла вам допомогти.

Однак розуміла, що не зарадила нічим. Ганна не знала, чого Ґерайнт чекав від неї, але хай там що, він того не отримав. Нічого нового від неї не почув. А натомість вона тепер має купу нової інформації та небажаних думок, які доведеться просіювати, сортувати й, зрештою, намагатися жити з ними. «Якого лихого я сюди прийшла? — Ганна хотіла розплакатися, розвертаючись до дверей. — От нащо я погодилася?»

— Добре, дякую, — відповів Ґерайнт. Він теж підвівся і рушив за нею, хоча Ганна відчайдушно хотіла сказати, що це зайве. — Я справді вдячний. Одне запитання, останнє. Я можу вам зателефонувати, якщо ще щось відкопаю?

На цих словах вона зупинилася й обернулася до нього, намагаючись зберегти байдужий вираз обличчя, не видати того жаху, що вирував у душі. Відкопає? Навіщо? Навіщо йому це все?

— Що ви маєте на увазі? — спокійно запитала вона. — Що відкопаєте?

— Ну розумієте, я спілкуюся з різними людьми: з адвокатами Невілла, з деякими родичами Ейпріл. Якщо з’явиться таке, про що ви, можливо, хотіли б знати...

Вона поривалася сказати «ні». Радше навіть викрикнути це слово. «Ні, у цій справі немає нічого такого, що я хотіла б знати. Я хочу забути про все й жити далі, вдаючи, ніби нічого не сталося. Дайте мені спокій!»

Та Ганна не могла забути. Не могла прикидатися, що нічого не сталося. Не тоді, коли справді помилилася. Адже Ґерайнт мав рацію: вона понад десять років намагалася придушити сумніви, приспати їх, заховати якнайдалі. Однак вони не зникали, а навпаки — роздирали її. Чому б Невілл рік за роком доводив невинність, знищуючи шанс на дострокове звільнення, якщо справді скоїв злочин? Чому ніхто не чув жоднісінького звуку? Чому на місці вбивства не було жодних зразків ДНК? Ось запитання, які виринали в її голові й невпинно роїлися там від півночі до світанку; запитання, які вона намагалася придушити, потопити в снодійних, психотерапії та заспокійливій монотонності буденного життя.

А тепер ще й новина, що Ейпріл, імовірно, була вагітною... новина, яка стала останньою краплею. Така, яку Ганна не могла ігнорувати.

Вона заплющила очі. У голові відразу виринув образ Невілла: кістлявого, виснаженого старого в новинному ролику BBC, його засапаний благальний погляд...