— Взагалі... — почала була Ганна, однак притихла, бо не хотіла казати Емілі правду: вона ходила через головну браму лише в крайньому разі. Здавалося, Невілл завжди був там. Щоразу, коли Ганна заходила через центральні ворота, він нараз опинявся у дверях будиночка і, склавши руки, непорушно стояв, в’їдався в неї очима і стежив, як вона перетинає Старий дворик. Не спускав погляду до останнього, аж доки вона не зникала у Фелловзькому саду. Дівчина ніколи не оберталася, ніколи не зважала на нього, але її пробирав мороз і охоплювало бажання тікати, коли відчувала його погляд на спині.
Проблема полягала в тому, що вона не мала жодних доказів проти нього. Після того випадку в її кімнаті Невілл не розмовляв з нею, але мовчки спостерігав, що ніяк не покращувало ситуації. І йшлося не лише про будиночок. Одного вечора Ганна ладналася до сну й раптом почула якийсь звук знадвору. Підійшла до вікна й побачила посеред дворика постать, яка прикипіла до неї поглядом. Темрява приховала обличчя, але важко сплутати з кимось іншим ті обриси, той високий кремезний силует. Ганна не сумнівалася — це Невілл стежив за нею. Її руки затремтіли, вона потягнула штору, аж кільця на карнизі заскрипіли й забряжчали. Тієї миті Ганна найбільше хотіла, щоб Ейпріл була вдома, а не на репетиції. Відтоді вона ніколи не відгортала штор, навіть удень. «Тут як у склепі!» — зауважила турботлива прибиральниця Сью, зайшовши до кімнати наступного дня, але Ганна лише похитала головою й увімкнула верхнє світло.
— Так чи ні? — перепитала Емілі, вирвавши її з роздумів.
— Нy... ходімо через клавд. Так трохи ближче, — мовила Ганна, і в її слонах була часточка правди. Однак Емілі нічого не сказала, навіть якщо й зрозуміла. — Я зайду по тебе.
— Добре, — відповіла Емілі. Побачимось о сьомій тридцять. Бувай.
ЗАЙШОВШИ ДО театру, Ганна побачила, що Ейпріл даремно хвилювалася, що виступатиме перед порожньою залою. Вже за п’ятнадцять хвилин до початку маленьке приміщення було майже повним, тож сісти в перший ряд — як обіцяла — було неможливо.
Ганна сканувала поглядом залу, шукаючи два вільних місця. Раптом Емілі штурхнула її і вказала на протилежний кінець. Ганна обернулася й побачила Раяна, який підвівся й махав їм однією рукою, а другою вказував на кілька вільних місць. Поруч із ним сидів, згорбившись над книжкою, Г’ю, який, очевидно, ловив кожну вільну хвилину, щоби повчитися, а збоку від
Після поцілунку минулого семестру вона максимально уникала Вілла. Давалося це нелегко: мусила підбирати час, аби не зіштовхнутися з ним у їдальні, а ще оминати вільні столики в бібліотеці, коли за сусіднім сидів він, схилившись над книжками. Однак цього семестру стало легше. Усі старанно готувалися до річних, Ейпріл майже не бувала вдома через репетиції, а тому й Вілл не заходив.
На урочистих заходах чи святкуваннях, від яких не можна було відкараскатися, Ганна завжди трималася на віддалі й відчувала, що Вілл робить так само. Однак тепер Емілі проштовхувалася через натовп до місць, які Раян зайняв для них, і Ганна розуміла, що не має вибору.
— Привіт, — сказав Раян, коли вони підійшли. — Ну нарешті. Легше здохнути, ніж втримати ці місця вільними.
— Перепрошую, — сказала Емілі, проте в її голосі не було жалю. — Ти ж знаєш, як воно, Ковтсе. Купа справ, і всі термінові!
Протиснувшись повз Вілла й Г’ю, вона сіла поруч з Раяном. Ганна ж відчула, як усередині все перевернулося: останнє вільне місце було поряд з Віллом.
Зустрівшись із ним поглядом, зрозуміла, що він думає про те саме: прохання пересісти якось по-іншому викличе зайві підозри. Принаймні вагомих причин на те не було. Вільним було друге місце від проходу, між Віллом і Г’ю. Навіть якби Ганна вдала, що вона щось забула або що хоче до вбиральні, Вілл пересів би ближче до Г’ю, а їй залишив місце біля проходу. Вона не знайшла жодної переконливої для інших причини, щоби пересісти деінде.
Вілл сумирно всміхнувся. Ганна розуміла, що він щойно теж подумки прорахував цей варіант і намагався показати їй, що все гаразд, що вони можуть посидіти поруч. Зала не спалахне від того, що вони побудуть одну-дві годинки за кілька сантиметрів одне від одного.
Та Ганні все одно здавалося, що вона зробила дурницю, сівши між Віллом і Г’ю. Вона чула, як Раян та Емілі подружньому сперечалися збоку, а Г’ю щось бурмотів собі під ніс, перечитуючи конспекти. Ганна із жахом усвідомила, що її закутана в кардиган рука — за якихось кілька міліметрів від Віллового плеча. Він склав долоні між коліньми, ніби намагаючись зменшитися і тримати руки щонайдалі від неї, але сидіння були вузькими, ще й Г’ю невимушено розкинувся на своєму місці. Ганна ледь стримувалася, щоб не торкнутися Вілла рукою або коліном, а коли світло згасло й зала поринула в тишу, вона тільки сильніше відчула їхню близькість.