Були в мережі й старіші світлини, на яких містер Кларк сідає в таксі, махає рукою та самовдоволено посміхається або потискає руку після успішних бізнесових угод; місис Кларк-Клівден, що заходить до спа-салону або виходить із крамниці «Гарродс», стріляючи поглядом у фотографа. Та найбільше Ганнину увагу привернула найсвіжіша знимка, яку зробив якийсь папараці одразу після новини про смерть Ейпріл. На тій фотографії вони йшли до автівки й скидалися на людей, що живуть у якомусь нічному жахітті. Ганна розуміла,
Її охопило імпульсивне бажання наздогнати їх, поспівчувати, запитати, чи в них усе гаразд, хоча таке запитання було б відверто дурним: про яке «гаразд» може йтися? Померла їхня донька. Вони переживали найстрашніше, що взагалі може статися з батьками.
Однак не змогла. Просто стояла, прикипівши до місця, і дивилася на них, аж поки ті зникли за дверима поліцій-ного відділка.
А тепер, через десятиліття, Ганна замислилася.
Їй стало цікаво, як живуть містер і місис Кларк-Клівдени. Цікаво, як її мати, та професійна нікчема, як її зневажливо називала сама ж Ейпріл, упоралася зі смертю дитини. Цікаво, чи справді її батько був таким сильним й егоцентричним, як вважала Ейпріл. Чи опанував себе й просто живе далі, заробляє гроші та керує бізнесом? Чи його світ зруйновано?
Ці думки не покидали Ганну ані на мить, навіть коли прийшла разом із Г’ю до зупинки, сіла в автобус, обернулась і побачила, як він, махаючи їй на прощання, стояв під вуличним ліхтарем, а довкруж падав дощ.
Наступного ранку в голові Ганни роїлися ті самі думки. Вона лежала під теплою ковдрою біля Вілла, думаючи про Ейпріл, її батьків і вчорашню розмову з Г’ю.
Сьогодні субота — у Вілла вихідний, але не в Ганни — тож вона тихесенько встала з ліжка, намагаючись не розбудити його, коли він повертався на інший бік.
— Доброго ранку.
Вона зупинилася, обернулася й щільніше затягнула на собі халат. Без ковдри було холодно — перші подихи зими вже відчувались у повітрі.
— Доброго ранку. — Вона почувалася дещо ніяково, бо їхня вчорашня сварка досі висіла в повітрі. — Вибач, я намагалася вийти тихо.
— Та нічого. — Вілл трохи підвівся й потер сонні очі. — Ти коли вчора прийшла?
— Не дуже пізно. Десь о десятій. Ти вже спав, не хотіла будити.
На якусь мить запала тиша.
— Вибач, що був таким козлом, — мовив він.
Водночас Ганна запитала:
— Хочеш знати, про що ми говорили з Г’ю?
Вони обоє дещо невпевнено розсміялися, а потім Вілл винувато усміхнувся.
— Чесно? Не дуже.
Ганна кивнула. Він не хотів ворушити болючих спогадів, а вона розуміла його, бо теж так жила понад десять років. Та після смерті Невілла Ганна почувалася інакше, хоча й сама не розуміла чому.
— Треба вставати, — мовила вона, глянувши на телефон. — Хочу щось спланувати на завтра. Щось класне. Може, прогуляємося до Трону Артура?
— Гаразд, — відповів Вілл, усміхнувшись. Ганна розуміла, що він намагається все виправити, загладити біль, якого вони завдали одне одному. — Кохаю тебе.
— І я тебе кохаю.
ЇДУЧИ В АВТОБУСІ НА РОБОТУ, Ганна перевірила пошту. Один лист підтверджував доставлення бюстгальтера для вагітних і легінсів, які замовляла онлайн. У другому їхній із Віллом улюблений ресторан дарував купон, чинний до кінця листопада.
Третій лист був від мами, з темою "Вихідні 12-13".
Ганно, була рада тебе чути. Запитаннячко: що скажеш, якщо я трохи погостюю у вас на вихідних, 12-13 числа? Уже маю речі, про які ми говорили. Хочу віддати, поки тобі не знадобився новий одяг. Скорочуй, використовуй повторно, переробляй! Мама <3
Ганна, стримуючи усмішку, збиралася швиденько відповісти, аж раптом на екрані вигулькнуло сповіщення про новий лист. Вона глянула на ім’я відправника, і всередині все перевернулося. Ґерайнт Вілльямс, тема: «Новини«.
Проігнорувавши мамине повідомлення, Ганна відкрила лист від Ґерайнта й одразу відчула тремтливий поштовх усередині. Її хвилювання впливає і на дитину.
Дорога Ганно, щиро сподіваюся, що у Вас усе гаразд і що наша нещодавня розмова не сколихнула надзвичайно неприємних спогадів.
Вибачте, що знову пишу, але Ви просили повідомити, якщо вивідаю щось важливе. Про дещо таки дізнався. Чи навіть про декого — Новембер Рейн. Думаю, Вам варто з нею зустрітися, оскільки вона має певну, ймовірно, важливу інформацію про результати розтину. Я не хочу писати тут забагато. Гадаю, Вам краще почути все з перших вуст, бо у Вас можуть виникнути запитання.
Розумію, що пишу трохи запізно, але чи могли б Ви прийти на зустріч сьогодні? Річ у тому, що Новембер живе в Лондоні, але зараз перебуває в Единбурзі з робочим візитом.
Увечері вона відлітає. Отже, сьогодні, ймовірно, остання можливість зустрітися з нею віч-на-віч.
Будь ласка, дайте мені знати. Я також увесь день в Единбурзі й можу зустрітися в будь-який час. Новембер працює, але сказала, що знайде час до 17:00, а після їхатиме до летовища.
Будь ласка, повідомте мені.
Ґерайнт