— Новембер, вибач, що запитую так різко, але я зараз на короткій обідній перерві. От-от доведеться піти. Ґерайнт сказав... він сказав, що ти знаєш щось... про розтин...
Новембер кивнула.
— Так. Просто не все. Ясно, що ніхто не розказував дванадцятирічній дівчинці про ті кошмарні подробиці, але я підслуховувала під дверима й усяке таке. Багатьох речей не згадали в суді — наркотики, вагітність...
Ганна затамувала подих. То це правда?
— Як... о... о боже, — Ганна знервовано видихнула. — Перепрошую, просто забагато нового. То вона точно була вагітна?
— Або була незадовго до того, — відповіла Новембер. — Цього я так і не зрозуміла. Хай там що, але гормонів було достатньо, щоб результат виявився позитивним. І мені здається, що вони намагалися зробити тест ДНК, щоб визначити батька, але не знаю, чи змогли. Може, протестували замало людей або не взяли достатньо ДНК Ейпріл для хорошого профілю.
Ганна заплющила очі. Раптом усе в голові прояснилося. Вона пригадала, як поліція брала мазки та відбитки пальців у неї, Вілла, Раяна й інших. «Елімінація за допомогою ДНК», — казали вони. Тоді Ганна думала, що вони просто хотіли виключити тих людей, які без лихих намірів бували в кімнаті Ейпріл. Тепер вона задумалася, чи крилося в тому всьому щось більше, щонайменше пов’язане з хлопцями.
— То ж не... — Голос Ганни захрип, вона не знала, чи зважиться вимовити ці слова, але таки мусила: — То ж... то ж не... Вілл?
Новембер співчутливо похитала головою, але в її очах виднівся смуток.
— Вибач, я не знаю, але гадаю, що ні. Якби так було, ми довідалися б. Але я не впевнена. Ти, мабуть, могла би піти до поліції й розпитати, хоч я і не знаю, чи вони тобі щось скажуть.
Тепер уже Ганна похитала головою. Знала, що нікуди не піде. Не тільки через те, що поліція навряд чи розголошуватиме конфіденційну інформацію про закриту справу. І не через те, що станеться, якщо вона зізнається у своїх страхах, визнає, що всі ці роки дедалі сильніше вагалася, чи на ту людину вказала. А тому, що боялася можливих наслідків.
— А т-твої батьки? — запитала вона. — Вони могли б знати?
— Сумніваюся, — відповіла Новембер. — Мій тато помер. Знала?
— Ні, — мовила Ганна і прикусила губу. — Співчуваю.
— Тяжкий серцевий напад два роки тому. Та якщо чесно, він так і не зміг оговтатися після вбивства. Розумієш, Ейпріл була його першою дитиною, золотою дівчинкою. Він не змирився з такою трагедією. А моя мама... Ейпріл, мабуть, розказувала тобі. У неї... проблеми. Мала їх навіть до того, як Ейпріл померла. Її пам’ять, м’яко кажучи, не дуже надійна, а вона ще й доклала зусиль, щоб усе забути. Не думаю, що вона погодилася б говорити про ті події, а навіть якби й так, не певна, що її словам можна вірити.
— Боже, Новембер, я дуже співчуваю, — мовила Ганна. — Не уявляю, як тобі важко.
Новембер легенько знизала плечима, мовляв: «А що тут удієш?»
— А... наркотики? — запитала Ганна. — Ти казала, що під час розтину в її організмі виявили наркотики. Вони якось причетні до її смерті?
— Та ні, не думаю, — зітхнула Новембер. — Наскільки я знаю, знайшли ту штуку, як воно, ну її дають дітям зі СПАУ...[7] Декс чи щось таке.
— Декстроамфетамін, — тихо мовив Ґерайнт, а Новембер кивнула.
— Так, точно. У її кімнаті вдома знайшли сховані запаси, так само й у коледжі. Саме тому, гадаю, ніхто й не припускав, що їй оте все підкинули. Про смерть від передозування теж не йшлося. Ейпріл приймала препарат добровільно, методично й дуже довго. Думаю, вона добре знала про його токсичність.
— Ліки від СПАУ?.. — приголомшено перепитала Ганна. — Щось тут немає логіки. Нащо вони Ейпріл? Вона ж не мала жодних синдромів.
— Деколи цей препарат вживають для покращення навчання, — пояснив Ґерайнт. — Під час війни його давали пілотам військово-повітряних сил, щоб ті краще концентрувалися і не засинали. Підлітки ж п’ють його, аби не спати всю ніч. Для іспитів і так далі. Але його важко дістати: потрібен рецепт, бо якщо з ним гратися, то можна звикнути й стати залежним. А тому контроль продажів серйозний.
— О боже... — прошепотіла Ганна.
Раптом дуже багато речей стали на свої місця. Есеї, які Ейпріл часто писала ночами та її, здавалося, надлюдська здатність виступати на сцені весь тиждень і вчитися всю ніч. Ганна пригадала, як поскаржилася їй на втому, а вона запропонувала дві пігулки. Згадала, як тоді спантеличилася: «А що це? Щось типу “Нодозу”?» Тоді Ейпріл засміялася і сухо відповіла: «“Нодоз” для дорослих».
— А які вони на вигляд? — запитала вона в Ґерайнта, а той швиденько знайшов їх в інтернеті й показав світлину. У Ганни завмерло серце. Це вони. Ті самі капсули, наповнені перлинками, які Ейпріл запропонувала їй багато років тому.
— Я знала, що вона їх пила, — мовила Ганна. — Просто не розуміла, що то. Але... вони ж не причетні до її смерті, правильно?
Новембер похитала головою.
— Ні, не думаю. І припускаю, саме тому про них не згадували в суді. А от ця тема з вагітністю... Мені якось дивно, що адвокати Невілла ніколи не згадували цього.