Коли за останнім фраком вхід до кімнати зачинився, запанували нервова тиша й настрій очікування. Минула хвилина, дві… і нічого не відбувалося. Гості почали переминатися з ноги на ногу, відкашлюватися, навіть почувся якийсь сміх – який тут же приглушили кулаком. А потім… раптом масляна лампа спалахнула, відкинувши тьмяне, хитливе зелене коло світла по центру кімнати. За відчиненими дверима темної вітальні пролунала дивна музика, спочатку тихо, а потім усе голосніше. Чужі для європейського слуху звуки та ритм посилювали наркотичну атмосферу, створювану ароматними випарами. Пройшла ще секунда, і... кімнатою прокотилася хвиля дружних гучних зітхань: із вітальні повільно вийшов індуїстський ідол, високо піднімаючи коліна! Атласні, блискучі штани з розрізами з боків, що відкривають голі ніжки, шовкова курточка, яка щільно облягає груди, але відкриває весь живіт, глибокий виріз тієї ж курточки і дивний убір на голові – щось на зразок діадеми, прикрашений дорогоцінними камінчиками. Цей одяг покривав тіло живої статуї східного божества, яке повільно входило до зали. Його руки вимальовували в повітрі дивні фігури, схожі на магічні паси, а нігті на пальцях, мабуть, штучно подовжені й пофарбовані в диявольський нефритовий колір, звивалися, мов тонкі змії. Весь силует був оточений хмарою поясів, тюлю і вуалей – це було важко розрізнити в напівтемряві.
Невисока, струнка, точена фігурка вже досягла кола смарагдового світла, потім з’явився новий промінь – фіолетова пляма ковзнула по тілу танцюристки, і музика прискорила темп. Екзотичні звуки, тривожні ритми та химерні рухи танцівниці зачаровували публіку, а коли через кілька хвилин вона почала розсувати шари заслон, що огортали її привабливе тіло, дихання чоловіків стало пришвидшуватися та робитися глибшим. Шари газу знімалися один за одним, утворюючи невелику купу, а мелодія та рухи танцівниці ставали дедалі розпуснішими. Нарешті, через якихось двадцять хвилин, остання драпіровка впала з її тіла, і красива, мов якась статуя, жінка нерухомо встала перед публікою. Притишені вигуки захоплення глядачів одразу стихли. Світло згасло, але через мить раптом загорілося – слуги ввімкнули електричне освітлення. Тепер глядачі зрозуміли свою помилку – на мадемуазель були не лише прикраси… і вона не була голою.
На ній було трико тілесного кольору.
Голосний стогін невдоволення пронісся по вітальні, як порив вітру, і жінка одним елегантним рухом закуталася в шаль і стрімко побігла до вітальні. Розчаровані глядачі з гарячковими обличчями дивилися один на одного з фарисейськими кривими посмішками – кожен бачив в іншому суперника! Жак стояв у кутку вітальні, дивлячись на безлюдний центр кімнати з виразом удаваної байдужості. Навколо нього відразу з’явився натовп спітнілих пухких фігур, і він заспокійливими жестами вишикував їх у ряд, а потім перекинувся з кожним двома-трьома словами… За п’ятнадцять хвилин кімната спорожніла – після розмови з Жаком гості поспішно розходилися. Залишився тільки Ван Хоутен.
– А як вам виступ, шановний пане? – запитав Лев’є.
– Інтррригуючий…, — відповів пан радник, з жартівливим грасуванням.
– О, це лише вступ до можливого… – двозначно, точніше, цілком однозначно відповів француз.
Чиновник з прихованим сарказмом запитав:
– А зі скількох дій складається вся вистава?
– Просто з усіх. І пост-епілогу. Це залежить тільки від глядача, – відверто сказав ведучий салону.
– Так, це був цікавий вечір, — почув він у відповідь. – Дозвольте мені вже попрощатися.
– Але ж, звісно, якщо ж пан передумає… На келих шампанського пан може зайти до нас в будь-який момент, – спритно закінчив Жан.
Ван Хоутен кивнув на прощання й пішов. Перш ніж піти до свого номера, він спустився вниз, зупинився біля бару, замовив "пер'є" і задумливо сів за порожній столик, звідки міг дивитися на парадний вхід до готелю. Не встиг він допити склянку, як побачив француза, що поспішав з будівлі. Тієї ж миті пан радник із подивом почув, що настінний годинник відбиває третю чверть. Наближалася північ – він навіть не помітив, як швидко пролетів час. Підвівся зі стільця і пішов до свого номеру, щоб освіжитися та переодягнутися.
РОЗДІЛ 3
…наче впав у летаргію
Подорож каретою з заслоненими шкіряними фартухами тривала недовго, він навіть не встиг змерзнути. Коли екіпаж зупинилася, хтось із слуг відчинив двері, і радник вийшов прямо з карети на маленький ґанок біля бічних дверей великого будинку. Крізь них просочувалося слабке світло. Він увійшов, і
– Сердечно вітаю. Биков Федір Федорович.
– Е...