Царська рокіровка полностью

Вони відвезли мене до міста, яке я колись покинув. Поліцейські були незнайомими — вони не знали, що повинні були застрелити мене "під час спроби втечі". Ці місцеві хотіли виправити помилку – кинули мене в загальну камеру, де мені в товариші дали найстрашніших злочинців. "Випадково" озброєних ножами та бритвами. У бійці я ледь не втратив праву долоню, але вижив, і навіть – коли один з поліцаїв прийшов перевірити, чи я мертвий – мені вдалося вдарити його ножем, відібраним у моїх невдалих убивць, і втекти з тюрми. Це було неважко, тому що, мабуть, угода між поліцією та бандитами полягала в тому, що після мого вбивства вони "втечуть" — охоронці сиділи у своїй кімнаті, абсолютно не пильнуючи ні ґрат, ні воріт. Згодом я сховався у підвалі для овочів у чиємусь городі. Цілий тиждень я сидів там – їв ріпу, моркву і пив воду з калюжі, яка утворилася на підлозі біля дверей. Через тиждень, коли я вирішив піти, будучи впевненим, що про мене всі забули, двері раптово відчинилися і ввійшов заможний на вигляд чоловік у котелку. У нього в руках був пістолет, тому я нічого не міг йому зробити. Він запропонував мені поговорити…

[бракує близько десятка сторінок, збереглися лише нерозбірливі уривки]…

З тих пір, як я переїхав до столиці, у мене все непогано. Мене розмістили у фотостудії, щоб я навчився ремеслу. Моя нова професія мені подобається, тому що вона дуже поглинає мене…[…]

– Неймовірно! – графиня Віра Звольська мимоволі підвищила голос.

Ті, що сиділи в кав'ярні з докором дивилися на двох дівчат, що сиділи за столиком біля вікна. Зофія продовжила розмову… Про зустріч на вокзалі, про сьогоднішній quid pro quo[12]… Заінтригована брюнетка наполовину підвелася зі стільця, щоб краще чути слова співрозмовниці.

Панна Зося зустріла свою подругу з пансіону на Краківському передмісті, коли, приголомшена після того, як якийсь денді-іноземець ляснув її по руці, напівпритомна, брела, куди очі дивляться. Звольська запросила її до сусідньої кав’ярні "Кава у Бржезеньської" на вулиці Козиній, де часто концертував Фредерік Шопен. Вони сіли, замовили каву та птіфури, щоб – після кількох початкових "ох" і "ах" (Ти так, ох, чудово виглядаєш! Ти, ах, стала такою гарною…) – Зофія першою розповіла про свої останні пригоди. Обидві, прекрасні, мов ранок, і граціозні, як лані, вони представляли різні типи краси – Зофія, з мідним волоссям, білою шкірою, всіяною мікроскопічними веснянками, великими сірими очима та благородними, дуже жіночними рисами обличчя, була на сто відсотків жінкою. Вигнута талія, красиво заокруглені стегна, високі груди та лебедина шия привертали увагу кожного чоловіка. І не тільки чоловіків… Віра була її повною протилежністю – висока струнка брюнетка з грецьким профілем, невеликими вусиками та темними, мов вугілля, очима, її волосся гладко укладене навколо видовженого черепа з високим лобом. Її овальне обличчя з трохи загостреними рисами виражало надзвичайний розум, а постійно усміхнені, повні губи виявляли почуття гумору. Незважаючи на свою статуру, вона була фізично сильною. Колишні шкільні подруги, а потім і студентки не бачилися майже рік – Віра кинула навчання на останньому курсі й покинула Париж. Її від'їзд був оточений атмосферою скандалу, але це не надто шокувало Зофію: вона прекрасно знала уподобання графині і розуміла її вчинок.

– Неймовірно! – знову вимовила Звольська, цього разу сценічним шепотом, який так чудово було чутно на всю кав'ярню.