Була майже десята вечора, коли втомлений доктор Ктонопка, сидячи в кабінеті, дописував останні нотатки до співбесід з новими пацієнтами. Їм він сьогодні присвятив цілий день – такі ласощі рідко зустрічаються навіть у світових анналах. Він втомлено дивився на дві купи записок і потирав руки від радості – це допоможе досягти слави в медичному світі! Психіатр схопив нотатки і відніс їх до сусідньої кімнати, яка служила його архівом. Кожну пачку він закинув в окрему шухляду металевої шафи для документів.
Потім повернувся до кабінету, відкинувся на спинку крісла, трохи прикрутив настільну лампу, щоб та не так світила йому у очі, заклав руки за шию й почав мріяти.
Лаври, членства – почесні та дійсні – наукових асоціацій, грамоти та статті… Десятки наукових статей! Може, він навіть потрапить до однієї з академій? Безсумнівно… Він втре носа своєму віденському колезі Зигмунту… А англієць Модслі[38] та німець Ґрізінгер[39] позеленіють від заздрості!
Мабуть, він задрімав, бо коли раптом почув якийсь шум у коридорі, йому знадобилася мить, щоб отямитися, перш ніж він зрозумів, що сталося: у відчинені двері сунувся лікарняний швейцар, зв’язаний мотузкою, наче ковбаса, і з кляпом у роті. Відразу за ним до кімнати увійшов високий чоловік з довгим волоссям. Це він заштовхнув до кабінету лікарняного служителя. Він притулив його до стіни біля дверей, як двірник мітлу, сунув руку до карману пальто й витяг револьвер.
Прибулець націлив його на психіатра, який, ошелешений, сидів на місці. Він лише подумки протирав очі від подиву, не знаючи, чи то сон, чи реальність. Зловмисник зачинив за собою двері, підійшов до лікаря і раптом обернувся: револьвер вистрілив, влучивши в голову бороданя, якого перед тим притулив до стіни. Тіло швейцара впало на килим. Дим від палаючого пороху та звук пострілу повністю приголомшили чеха – не встиг він усвідомити, як його руки, що лежали за головою, були знерухомлені людиною зі зброєю. Він приставив револьвер до скроні лікаря і натиснув на курок. Лікар з відколотою половиною черепа впав рештою обличчя на стіл, а той, хто проводив страту, втиснув револьвер у ще теплу руку мертвого.
Він зробив крок назад і озирнувся. Підійшов до секретера і викинув документи з шухляд на стіл. Таким же чином спорожнив одну з шухляд столу. Тоді схопив лампу й перекинув її на купу папок на столі. Гас палаючим струменем вилився на килим, який почав горіти з неприємним запахом, випускаючи задушливий дим. Постать убивці промайнула біля дверей. Він просто кинув палаючий фосфорний сірник серед паперів на секретері й зник у коридорі.
Кабінет лікаря знаходився на першому поверсі "закритого" корпусу його психіатричної лікарні. Коли полум’я охопило штори і зробилося видним крізь вікна, у підвалі вибухнули пляшки з хімікатами, які лікар використовував у своїх експериментах — хлороформом та ефіром. Висока постать незнайомця пройшла повз стіну, що загороджувала обидва корпуси психіатричної лікарні з алеї. До того, як з сусідніх будинків і іншого, "звичайного" будинку клініки вибігли люди і нажахані крики "Горить!" підлетіли аж до синього склепіння, таємничий тип безслідно зник.
Після його візиту залишилася лише заграва, а через півгодини, коли приїхала перша водовозка з начальником пожежної охорони та пожежними, будівля горіла. Більшість глядачів розбіглися, тому що сморід від спалених заживо тіл і крики пацієнтів, які горіли в заґратованих камерах, нагадували навіть найсміливішим про апокаліпсис.
Будинок лікарні практично не постраждав, але всі її мешканці загинули – чи то від вогню, чи то від токсичних випарів. Двоє – від кулі у голову. Однак про це стало відомо лише через три години, коли поліція обшукала руїни та згорілих – обидва тіла застрелених збереглися досить добре, наскільки це було необхідно медичному експертові, який негайно прибув на місце події.
Звістка про пожежу поширилася містом швидше, ніж сама пожежа в палаючій будівлі. Ця моторошна подія надовго залишилася в пам'яті місцевих жителів. Однак більшість із них до кінця життя не підозрювали, що це був підпал і вбивство – принаймні в пресі про це не згадувалося. Не було навіть згадки про те, що два знайдених тіла були застрелені в голову. Або що це був підпал. Однак протягом наступних кількох тижнів у лікарнях – як державних, так і приватних – подібного характеру було широко проведено перевірки, де було виявлено низку недоліків у сфері пожежної безпеки. Хоча поховання загиблих відбулося за державні кошти, його дата і час не були вказані в жодному періодичному виданні. Можливо тому, що всі жертви – включно з доктором Ктонопкою, який не мав ні дружини, ні дітей – були поховані в братських могилах для бідних.