Перуанець, який наставив на нього АКМ, щось прокричав іспанською, відхилився та з розмаху вгатив його прикладом по обличчю. Левкова щелепа зсунулася далеко вбік, а перед очима застрибали пульсуючі малинові кружальця. Останнє, що він устиг осмислити, перед тим, як червоні плями розрослись у суцільне непроникне тло й стали чорними, — на нападниках був європейський одяг і химерні браслети, на яких ритмічно блимали сині лампочки.
Свого зіткнення із землю Левко вже не відчув.
Левко прийшов до пам’яті від того, що його трясло. Двоє перуанців, ухопивши під пахви, тягли його темним переходом углиб Твердині. Голова хлопця гойдалася з боку в бік, стукаючись підборіддям то об праву, то об ліву ключицю. Руки за спиною було стягнуто пластиковим фіксатором. Тонкий, але міцний пластик боляче врізався в шкіру. Українець відчував, що з порізів на долоні вже сочиться кров.
Ноги волочилися підлогою.
Левко напружив шию, підняв голову та роззирнувся. Коридор мав незвичайну форму. Попід стелею через кожні три-чотири метри висіли видовжені, сполучені дебелим дротом лампи. Запилюжені ліхтарі заливали галерею слабким брудно-блакитним світлом. Окремі блимали. Стіни та стеля проходу були кам’яними — зі значно менших, ніж зовнішні, та однаково немалих блоків; більшість — завбільшки з шафу для одягу, хоча траплялися й менші — такі, як телевізор. Долівка була ґрунтовою та горбкуватою, особливо порівняно зі стінами, проте добре втоптаною. Вона полого здіймалась у напрямі їхнього руху. Стеля виглядала ступінчатою: кілька метрів тягнулася рівна горизонтальна ділянка, що закінчувалась уступом. Тому під час просування постійно здавалося, що стеля намагається втиснути гурт у підлогу: після довгих — 6–7 метрів — горизонтальних відтинків перуанцям доводилося нахиляти голову, щоби пройти до наступної секції. Стеля нагадувала перекинуті догори ногами велетенські сходи. Незважаючи на гудіння в голові, Левко здогадався, що цей конструктивний атрибут пов’язаний із особливостями спорудження цитаделі: переходи виникали потому, як будівничі певним чином розташовували мегалітичні гранітні блоки, лишаючи в тілі споруди чималі пустоти. Для того щоби пустотами можна було пересуватися, нижню частину коридору присипали землею й утрамбовували, а верхню — покидали такою, як є, ступінчатою.
Довго втримувати голову піднятою не вдавалося — шия боліла. Левко озирнувся через праве плече, проте тут-таки вилицю пропекло болем. Щелепа спалахнула, а з очей зацебеніли сльози. Попри це, швидкого погляду вистачило, щоби переконатися: друзі поряд. Сьому сунули відразу за ним; росіянин тихо стогнав, намагаючись якомога вище піднімати ногу. Судячи із придушених зойків, що прохоплювалися крізь стогін, це не завше вдавалося. Ґрем і Сатомі, оточені конвоєм, похнюплено плелися слідом за тими, хто ніс Семена.
Двічі після того, як Левко отямився, загін змінював напрям руху, проминаючи похмурі, слабко освітлені зали з кількома входами й виходами. Приміщення в плані мали форму шестикутників, от тільки стіни були не гладкими, як у галереях, а… хлопець досить довго не міг дібрати потрібне слово… якимись наче тривимірними. Вони складалися з невеликих, у перетині не більше як два квадратні метри, блоків, які виступали зі стін на різну довжину. Окремі на ширину долоні, інші — на півметра та більше. Виступи відзначалися різною формою, через що стіна ставала схожою на кристал чи на спрощений тривимірний макет нью-йоркського кварталу, щільно забудованого хмарочосами.
Сходів не було. Конвой, як і раніше, простував угору похилою ґрунтовою долівкою. Звідкись із надр Твердині пробивалося приглушене аритмічне гупання.
Третя зала виявилася суттєво більшою. Світла настінних ламп не вистачало, тож конвоїри ввімкнули кишенькові ліхтарики. У цій залі «тривимірними» здавалися не лише стіни, а й підлога. Між блоками, що піднімалися з долівки, розкинулася мережа «траншей» — інтер’єр якось дивно поєднував у собі футуристичність і моторошну сірість середньовічних замків. Ширина проходів не перевищувала метра, через що нести полонених було незручно. Левко спробував підвестися, показуючи, що здатен іти сам, але конвоїрам це не сподобалося, котрийсь із них утихомирив українця стусаном у вухо.
