Х’юз-Коулман схопив Левка за підборіддя, повернув обличчям до себе. Чоловік і хлопець схрестили погляди.
— Іще копії?
— Ні, — твердо проказав Левко, — більше немає.
Джейсон розслаблено зітхнув, подивився на карту, скуйовдив рукою волосся. Було важко вгадати, що він думає. Було незрозуміло, чи повірив він.
— Якою мовою ви розмовляли? — дружньо, так, наче й не горлав нещодавно, рвучи рота й бризкаючи слиною, поцікавився сивочолий.
— Е… російською.
— Це твоя рідна?
— Ні, моя рідна — українська. Але ми обоє розуміємо російську.
— А іспанська? Іспанську знаєш?
— Ні… сер.
— Добре, — Джейсон передав паспорти назад до рук Кіспе.
— Давай уб’ємо їх, та й по всьому, — запропонував Амаро. Повіка засмикалася дужче. — Проблеми не буде!
— У-у, — мотнув головою Х’юз-Коулман.
— Чому? Старигань мертвий, прикінчимо цих, і все.
Джейсон проігнорував пласкоголового. Тримаючись упівоберту, він недбало кинув:
— З вами був іще хтось?
І тут Левка осяяло. По-перше, карта. Джейсон боїться, чи не потрапили копії ще до чиїхось рук. І по-друге, йому конче необхідно дізнатися, хто ще, крім Левка, Сьоми, Ґрема та Сатомі, достеменно знає про мету їхньої поїздки. Їх не прикінчать, принаймні доти, доки цей псих не відстежить усі канали, якими було поширено інформацію про Паїтіті. Левко також збагнув, що Джейсон навмисне розігрує спектакль, ставить малозначущі питання про мову, національність, навчання та пильнує за реакцією, щоби потім порівняти її з реакцією на справді важливі й несподівано підкинуті запитання. Останнє належало до таких. Мабуть, то ключове запитання всієї розмови.
— Ні… Нікого більше, — українець подумки відзначив проникливість Сьоми. Бісів росіянин, він наче справді передбачає майбутнє.
— Ти певен? — Х’юз-Коулман свердлував хлопця пронизливим поглядом.
— Нас четверо… — не встиг Левко стулити рота, як його обсипало мурашками. Він згадав перуанця, що його бачив у Розколині Черепів (безсумнівно, то був один із людей Амаро), бачив до того, як їхній загін відступив до хатини Тора Сандерса. І це погано, страх як недобре, бо тоді їх іще було п’ятеро.
Джейсон блискавично зауважив сум’яття, брови випрямилися стрілами.
— Щось не так, Лео? Говори!
Хлопець гарячково пригадував. Невдовзі після Розколини Черепів Яну стало зле, тож вони попрямували назад до річки. Перуанці засікли їх до того, це поза всяким сумнівом. Та чи доповідали про це Амаро чи Джейсону? Напевно, так. Чи казали, що група складалася з п’ятьох? Можливо. Одначе Джейсон розпитував, а отже, сумнівався. Може, він і Амаро помилково вважають подвійний штурм Мадре-де-Діос за вилазки різних експедицій? Або взагалі нічого не знають про інцидент у Розколині, бо на той час Лео й товариші були далеко від Паїтіті, а потім завернули. З іншого боку, якщо Х’юз-Коулман знає, що їх було п’ятеро… їм кінець.
Левко звів очі, доклав максимум зусиль, щоби погамувати хвилювання, та пішов ва-банк.
— Нас лише четверо, і ви це знаєте. Ви стежили за нами дорогою від річки.
Розмову перервав шум вертолітного гвинта. Левко, Сьома та Ґрем одночасно повернули голови праворуч, проте крихітний «Колібрі» мертво стояв на землі з обвислими нерухомими лопатями.
«Іще один?» — проскочило в голові українця.
Наступної миті вони втупились у південний захід, трохи піднявши голови, — звідти долинало чахкання лопатей і стугін двигуна. У той самий бік, мружачись від сонця, дивилися Джейсон і Амаро.
Іще до того, як вертоліт виринув праворуч від піраміди, за силою звуку й насиченістю стугону Левко здогадався, що цей гелікоптер буде чималим, значно більшим за «Колібрі». І хлопець не помилився. Із південного заходу на посадку заходив двомоторний семитонний Мі-17, один із найбільш масових вертольотів за всю історію авіації. Гелікоптер мав піщано-сірий камуфляжний колір. На корпусі Левко не розгледів написів чи символів, які вказували б на належність повітряного судна до якоїсь організації чи армійської частини. Нічого, крім лаконічної цифри 742, виведеної чорною фарбою у хвостовій частині, зразу за кабіною.
Спостерігаючи за приземленням гелікоптера, Джейсон лишався незворушним, Амаро, навпаки, нервував.
— It’s a gunship[105], — промовив Ґрем.
— Що? — Левко перестарався: щелепа спалахнула таким болем, що хлопець ледь не знепритомнів.
— It’s a gunship, — вражено повторив американець.
Проте Левко не питав. Він знав, що означає слово gunship, і не міг повірити.
— Не може бути…
— Подивися: пускові ракетні бокси.
Придивившись, українець помітив, що з боків Мі-17 звисають пускові блоки для стрільби некерованими ракетами. Блоки були старі, ще радянського зразка.
Хлопець повернувся до думки, що вгніздилась у мозок ще під час підйому підземними переходами: це не просто ватага наркоторговців, тут щось серйозніше, набагато глобальніше. Два вертольоти, лабораторія у скелях, здоровенний генератор, радар і т. п. — все це тягне на десятки, якщо не сотні мільйонів доларів.
