Не дихаючи, Левко відступив на два кроки, потім нахилився, щоби поглянути на ноги товариша. Права на вигляд здавалася непошкодженою. Зате ліва… Стопа стирчала під прямим кутом до великої гомілкової кістки й виглядала викривленою вбік. І то був не вивих. Із першого погляду Левко зрозумів, що йдеться про перелом: місце страхітливого згину знаходилося на сантиметрів двадцять вище від щиколотки.
Перелом був закритим. Нахилившись ближче, хлопець побачив з лівого боку на передньому гомілковому м’язі велику опуклість — зламана кістка могла будь-якої миті прорвати плоть.
— Fu-u-u-ck me! — лайнувся українець, підносячи кулаки до скронь.
Семен припинив кричати. Він звівся на лікті, хрипко дихав і виряченими очима телющився в небо.
— Допоможи йому, — пролепетала Сатомі.
— А не пішла б ти! — гаркнув Левко, маскуючи грубістю паніку й розпач.
— Лео… чувак… — Росіянин відкинув голову та намацав очима очі товариша. — Що робити?..
Левко присів за його спиною.
— Ти зможеш іти?
— Ні! — розпачливо заволав Сьома. На губах проступила піна. З очей витекли дві сльози. — Ти що, на хер, сліпий?! Ти не бачиш, що з моєю ногою?! А-а, Боже, як болить!..
Українець подивився ліворуч. Сатомі все ще сиділа, згорнувшись клубочком, на Ґремових руках. Тепер їм напевне доведеться повертатись. І всю дорогу тягти на собі Семена. Можливо, й Сатомі теж. Левко несвідомо стиснув сорочку на грудях Семена. Чому? Чому Семен? Якби ногу зламав американець, вони б його за…
«Чорт, про що я думаю?!» — осмикнув сам себе Левко. Він швидко закліпав очима, стараючись не дивитися на мулата і японку, женучи геть із голови зловорожий туман.
— Ні… Господи… ні! Тепер ми здохнемо тут… — хлипав росіянин. — Су-у-у-к-а-а-а! Ми не зможемо дійти назад!
— Заспокойся, — Левко відпустив сорочку, — ми виберемося, — на жаль, у словах не було ні впевненості, ні заспокійливої рішучості. Він не знав, що робити.
— Заспокойся?! — верескнув Ґрем. — Глянь на це, кретине! Ще хвилину тому ми були по коліна в лайні, а тепер вгрузли по самісінькі яйця та продовжуємо занурюватись, і до всього довкола немає жодної грьобаної трісочки, за яку ми могли б ухопитись!
Левко хрипко дихав і тупився під ноги. Бісів америкос має рацію. Вони вляпались.
Сатомі встала та підійшла до Семена. Ґрем спробував затримати її, та дівчина жестом показала, що з нею все гаразд. Тримаючи долоню біля рота, зиркнула на ногу.
— Йому треба вправити кістку, — з акцентом промовила вона, — а потім накласти шину. Інакше кістка прорве м’язи, й він спливе кров’ю ще до заходу сонця.
Лео глянув на неї так, наче бачив уперше.
Сьома засопів і, впершись підборіддям у груди, злякано дивився на зламану кінцівку.
— Ні, — замотав він головою. — Ні, ні, ні! Не торкайся мене! Краще здохнути.
Підсунувся Ґрем. У його вусі досі стирчала, неначе якась дикунська сережка, колючка. З ран на обличчі сочилася кров.
— Триматимеш його за плечі, — наказав йому Левко. — Я знерухомлю кістки тазу, — а тоді кинув погляд на дівчину. — Зможеш?
Японка зблідла. Не прибираючи долоні від губів, кілька разів швидко кивнула.
— Не чіпайте мене, — зашипів росіянин. — Не смійте!
— Давай, — скомандував Лео.
Американець скорився механічно, не замислюючись над тим, що робить. Поклав руки на плечі Сьоми й силоміць уклав хлопця на землю. Для певності тримав голову росіянина коліньми. Семен несамовито брикався здоровою ногою. Українець переступив через хлопця та наліг на ногу.
— Ні-і-і!
— Швидко.
Сатомі стала навколішки. Правою рукою натиснула на Семенове коліно. Глибоко вдихнула, після чого безжальним ривком перемістила викручену частину ноги в нормальне положення.
Тобто спробувала перемістити.
— А-а-а-а-а-а-а-г-р-р-р!!! — Сьома нелюдськи загарчав і вигнувся дугою, ніби крізь нього пустили електричний струм. Очі закотились. Він кричав так, що японка відсахнулася, перекинулася на спину та поповзом спробувала відсунутися. Левко силкувався втримати ноги товариша на місці.
Ураз Семен затих — вирубився. Левко послабив натиск, Ґрем відпустив плечі.
— Що з ним? Він помер? — забелькотіла дівчина.
Українець приклав указівний палець до шиї, знайшов артерію. Серце билося слабко, та рівномірно.
— Утратив свідомість.
— А що з ногою? — Сатомі не мала сил подивитися на кінцівку ще раз.
— Краще.
Стопа однаково стирчала неприродно. Проте гомілка вирівнялась, а основне — зникла ота страхітлива гулька на передньому гомілковому м’язі. Кістка сховалась.
— Тепер треба чимось зафіксувати, — сказав Левко.
— А раптом там внутрішня кровотеча? — припустив Ґрем.
— Не знаю…
— Ти вмієш накладати шину?
— Я не знаю, Ґреме! — люто огризнувся українець. — Я вперше в житті бачу людину зі зламаною кінцівкою!
