Хлопець трохи збочив і руку з квачем заложив за спину, щоб не зачепити панну, але при тому кинув такий погляд у наш бік, що мені стало ніяково. Не знаю, чи завважила той погляд Алла Михайлівна і чи вміла вона прочитати в ньому і зрозуміти той страшний, фатальний антагонізм, — темніший, ніж чорні очі молодого робітника. Не знаю, чи й хлопець побачив той погляд, що панна кинула йому вкупі з презирливими словами. Але я бачила обидва погляди, і мені стало страшно — в них була ціла історія".
А в голове Украинки — целый исторический материализм с классовыми антагонизмами, который гарантировал социальные революции, гражданские войны и др. катаклизмы:
"Хлопець давно вже поминув нас, а я все думала про його темний погляд, і, може, через те пусті речі, безжурне щебетання моєї бесідниці робили на мене якесь тяжке, майже трагічне враження… Бідна "червона шапочка", бігає собі по густому лісі, ганяючись за барвистими метеликами, не думаючи, що буде, коли сонце зайде і кривава заграва розіллється по лісі, пташки замовкнуть, метелики поховаються під листочки, а серед темних кущів засвітяться диким вогнем вовчі очі.
— Моя маленька Червоно Шапочко, не йди в ліс! — я незчулась, як промовила се в голос.
— Там є вовк, що тебе з’їсть, — докінчила панночка і засміялась…"
Бедная глупая "эксплуататорша". В отличие от нее, революционеры прекрасно знают: кровопролитие неизбежно. А законы истории неотвратимы. Поэтому они сломя голову бросаются… реализовывать законы и организовывать "неизбежное" кровопролитие.
В эпизоде с молодым пролетарием заявлен уже и межнациональный антагонизм. Черноглазый носит "смушеву татарську шапчину". Вероятно — татарин. Поскольку Россия, как известно каждому революционеру, была "тюрьмой народов", то и татарского народа тоже. А он достоин своей "незалежності". Вот и сегодня меджлис провозглашает курс на создание суверенной державы крымско-татарского народа. Но это уже (скажет каждый украинский националист) наглый сепаратизм, посягающий на исконно украинские земли (отвоеванные в XVIII веке Российской империей и подаренные Украине Хрущевым в 1954 году).
В самом деле: нельзя же считать "соборную" Украину "тюрьмой народов". Нельзя же называть украинских государственников "украинскими держимордами". Такое можно (и нужно) говорить только о России и русских.
Однако, по свидетельству Украинки, крымские татары под русским "гнетом" не только "страдали": "Татари-провідники в Ялті відомі як люди дуже легких звичаїв, і дами, що їздять з ними сам на сам в гори, мають не найліпшу славу". Но автора больше интересует антагонизм между русскими и украинцами. Московская фифа была недовольна возвышенной Украинкой с ее кругом интересов:
"— …Що ж робить, "куда нам, дуракам, чай пить"! Море, поезія, природа, ідеї…
— Ми з вами, скільки пам’ятаю, ні про які ідеї не говорили.
— О, звичайно! "Не мечите бисеру перед свиньями!"
— Або, як у нас кажуть: "Шкода мову псувать!" — зірвалось у мене.
— Что вы?
Я не повторила і спустила очі долу, бо чула, що у мене був "темний погляд", повний непримиримого, фатального антагонізму…"
Совсем как у татарского пролетария: "страшний, фатальний антагонізм, — темніший, ніж чорні очі молодого робітника". Можно было бы добавить: на самом дне самого черного в мире ущелья. Но это уже дело вкуса.
