Итог: антагонизм (религиозный) на антагонизме (классовом) едет и антагонизмом (национальным) погоняет. Совсем как сегодня. Однако теперь у нас уже имеются рецепты "от Украинки": про "цікавих" мужиков и прочие в том же духе.
Смоделировав ситуацию "москвичка на юге", творческая личность не может на этом успокоиться. А что получится, если украинку забросить в Москву? Такая ситуация смоделирована в поэме "Бояриня" (1910). Отдельное исследование ей посвятил известный поэт и литературовед М. Драй-Хмара (убит коммунистами на Колыме): "Як відомо, Леся Українка більшість своїх творів писала на теми екзотичні. Це диктував тодішній стан українського письменства й ті обставини, серед яких жила й розвивалася поетка. Українське письменство XIX віку, з його вузькопровінціальним завданням та утилітарно-народницьким напрямом, не задовольняло вже вимог, що їх ставила українська інтелігенція наприкінці XIX віку. Отже, треба було переставляти його на нові рейки. В зв’язку з цим виникає проблема запозичення нових сюжетів і тем з чужоземних літератур… Чим же пояснити те, що Леся Українка зійшла з наміченого шляху, удавшись до сюжетів українських?.. Чим же пояснити цей нахил до українських сюжетів? О. П. Косач пояснює його ось як: Лесі Українці не раз закидали її "екзотизм", одірваність від українського історичного й побутового життя, і от вона вирішила спробувати свої сили на українському грунті… Леся Українка розробила в "Боярині" історичну тему тому, що не зазнала гаразд українського побуту. Таку думку висловили ми колись у своїй розвідці про життя й творчість поетки… Трактуючи такі поняття, як "поневолення народу", "любов до рідного краю" тощо, Леся Українка свідомо шукала паралелів до цих понять в історичному минулому, бо загальне становище було тоді таке, що не завсіди дозволяло речі звати своїми іменами" (цит. по: 17, 9-11).
"Чому Леся Українка спинила свою увагу якраз на добі Руїни? У Куліша є один вірш, в якому він лає руїноманів за те, що вони славлять різанину й насильство своїх предків:
Здавалося б, що вірші П. Куліша, якого дуже шанувала наша поетка, відведуть її від Руїни, яку той ненавидів і з якої одверто глузував. Але сталося інакше: вона прийшла до Руїни" (цит. по: 17, 12). Как известно, Кулиш был христианином, десятилетиями переводил Библию. А такое умонастроение как раз не очень "шанувала наша поетка", отзываясь на него стереотипно: "Цур їм!".
"Чому з усіх наших епох Леся вибрала якраз цю? Бо вона взагалі брала для своїх творів не епохи розквіту й слави, а епохи революцій, кривавих переворотів, страшних катаклізмів, неволі, полону тощо. Правда, самої боротьби, отого виру кривавого, що клекотів у серці тодішнього українського життя, поетка не відтворює: вона залишається збоку і тільки прислухається до нього. Це відповідає дійсному станові речей: Леся Українка ніколи не брала участі в боях. Та тих боїв за її часів і не було, як не рахувати дрібних сутичок, що траплялися на Україні за революції 1905 року. Навпаки, їй добре була відома психологія людей, що жили після розгрому, "на руїнах". Вона змалювала те, що бачила й чула. Хоч Леся Українка й не відтворює в своїй поемі боротьби, що точилася за Руїни, проте вона на неї реагує, виявляюче своє політичне обличчя та свої симпатії до учасників тієї боротьби… Леся Українка не відстає від письменників, що писали про боротьбу Петра Дорошенка за український автономізм та за ідею національного об’єднання, і так само, як і вони, високо ставить Петра Дорошенка, як українського національного героя" (там же).
