Украинка против Украины полностью

Но не судьба. Дорошенко капитулировал и присягнул России. Оксана же от расстройства тяжело заболела. Муж предлагает ей поездку на Украину:

Кровь и слезы, пролитые в союзе с Турцией или Польшей еще можно терпеть, но союз с православной Москвой — это уже слишком. Жизнь утрачивает всякий смысл. От огорчения Оксана умирает, оставляя мужу (и не только ему) свой "заповіт":

Существует единственный "Заповіт", который заучивает наизусть каждый, кто учится в украинской школе. Поэтому читатель Украинки автоматически вспоминает заученные призывы: "вражою злою кров’ю волю окропіте".

Враг для обоих — один и тот же, неизменный и непреходящий. И Драй-Хмара сказал об этом очень четко. "Не забула сказати Леся Українка в "Боярині" й за найбільше соціальне зло стародавньої Московщини — рабство. Оксану, що приїхала з України на Московщину, найбільше це вразило: "Скрізь палі, канчуки, холопів продають!" У Костомарова читаємо, що в XVII віці на Московщині "служилые люди" торгували в найганебніший спосіб людьми" (цит. по: 17, 23). С Оксаны какой спрос? Это существо зомбированное: что автор захочет, то она и озвучит. Но Украинка прекрасно знала то, о чем сама писала в другом месте: "Польське право (після Люблінської унії) волю скасувало, в Польщі вже було на той час кріпацтво; "земляне" отримали право на особу селян". Так что Россия не очень сильно отличалась от прочих "европейцев" того времени. И ложь автора была вполне сознательной.

Драй-Хмара пытался приравнять идеологию Украинки к идеологии Костомарова: "…З історичних джерел Леся Українка використала в першу чергу Костомарова, якого вона читала ще замолоду… Від Костомарова Леся Українка перейняла його ідеологію, отой войовничий націоналізм, що характеризує майже всі твори українських письменників, що писали про добу Руїни" (цит. по: 17, 26). Однако, на самом деле, взгляды этих людей были диаметрально противоположны (об этом см. ниже в разделе 4.2.).

Ссылаясь на западные источники, историк-политолог Кармазина пишет: "Європа вже століття-півтора переживала… "сильне чуття" національної ідентичності й не менш "завзятий націоналізм". Вона була до краю наповнена різноголосними "ідеями patria". Час від часу в ній той чи інший народ повідомляв саме про свою "богообраність", підносив "свій" національний геній чи обмірковував особливості свого національного "духу", впорядковував свою "Калевалу" чи свій Стоунхендж і пристосовував історію до нагальних потреб сьогодення" (7, 219). Вот и Украинка занималась тем же: "пристосовувала історію до нагальних потреб сьогодення".