Выдающийся ученый Кармазина — в восторге от националистического мифотворчества: "У поетичній формі Леся торкнулася проблеми золотої доби… І тим самим засвідчила, що йде на кілька кроків уперед від українських інтелектуалів-міфотворців, які ще тільки (після доби Шевченка) бралися за активне творення та розвиток національних міфів… Зазначимо, що на початку XX ст. інтелектуальні провідники нації взялися за творення міфів на всіх рівнях… Українці активно взялися за обгрунтування міфу про "спільних предків", про спільну культуру, віру, релігію всієї української етнічної спільноти. Цілий шерег інтелектуалів — від Драгоманова… на зламі віку доклали зусиль до "демаркації" кордонів України… Мотиви національного міфу були присутні у творчості й Лесі Українки. Закріплення "собою" — своїм псевдонімом — власної назви етносу й назви землі, заселеної ним, наголошення своєї ідентичності, своєї "вдачі" як української, поетичні рефлексії про "рідну хату", "рідну країну", "рідні перелоги", "рідний куточок", "єдиний" і "коханий" рідний край, про нашу давнину, що "кров’ю обкипіла", творення міфу про братів-нащадків Прометея ("Брати мої, нащадки Прометея!") й, з рештою, міфологізація самої особи поетеси як дочки Прометея — яскраве й безсумнівне підтвердження того" (7, 245). А если у какого-нибудь украинца (или украинки) другая "вдача" и он не собирается ее менять? А если кто-то из украинцев не считает себя "нащадком Прометея" и не считает язычество "релігією всієї української етнічної спільноти"? Таких много. Но приговор окончательный: "Леся — це душа України. За нею — ми, українці…" (7, 403). И обжалованию не подлежит. Кто против — враг народа.
Зеров противопоставлял ее творчество подходам предшественников: "Невільничі пісні" (1895–1896) — перший цикл "громадської лірики" Лесі Українки… В "Невільничих піснях" Лесі панують цілком одмінні, протилежні настрої. Замість сльозливого — твердий і мужній тон: "Що сльози там, де навіть крові мало"; замість нарікань на долю — піднесення особистої ініціативи, індивідуальної волі… Замість розпливання в жалощах та скаргах — проповідь діла, вчинків:
Замість "каритативного жалю" (вираз Донцова) до всіх принижених і зневажених — проповідь "любові-ненависті", сподівання "страшних ночей" і "огню"…І навіть коли приходить "хвилина розпачу", то й вона приводить з собою величні образи, куті слова, протуберанці яскравого поетичного темпераменту:
Цей розрив межи Лесею Українкою і мотивами давнішої громадської лірики становить певну паралель до зірвання ідейного зв’язку межи Драгомановим і старою громадою. До суперечки двох поколінь, молодшого, що вступало на "шлях громадської практики", і старшого, що воліло зоставатися в учених кабінетах. Леся, як і Драгоманов, як і все покоління її однолітків, виходить з гострої оцінки своєї доби, як доби громадського лихоліття, громадської депресії… Образ "кінцевої боротьби" весь час стоїть перед очима поетки. Нащадки Прометея колись повстануть проти усіх земних богів, проти соціальної й національної неправди і переможуть:
Другими словами: это есть наш последний и решительный бой… Эсхатология — под стать библейской. Вообще, безбожники обожают использовать библейские мотивы для облагораживания своих душетленных идей. Вот и Украинка туда же:
И до сих пор борется. А противник у нее — как языческие Египет и Вавилон, вместе взятые:
