Большой ученый Агафангел Крымский писал Украинке об отсутствии в "Боярыне" объективности. А она и не отрицала своей принципиальной субъективности: "Щодо Оксани, то життя давало більше натяків на її драму, але ж тільки натяків, і тут більш, ніж де, приходяться слова Сент Бева: "Драма — це доречне перебільшення". Суб’єктивне в ній є, але остатні роки тут маловинні (хіба тим, що не змінили нічого в сьому напрямі), і 10, і 15, і 20 літ тому вона могла б з’явитися на світ, хіба тільки трохи в іншій одежі (єсть навіть один подібний невикінчений план, що належить, здається до 1895 р.). Бачите, яка та химерна штука тая суб’єктивність? Ключ до неї ось який: я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого нездатною до виявлення себе в слові (хоч і то не завжди)… Як добре зважити, то перелому я ніколи не зазнала, хоча, запевне, еволюція була і в мене. Життя ламало тільки обстановку навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі "трагічний світогляд", а він такий добрий для гарту… Боюся, що коли б ми з Вами частіше та довше бачилися, то я здалась би Вам монотонною власне через оцю "незламність", що тепер Вас так захоплює". Так Украинка охарактеризовала главную особенность своего творчества: "коли бачить перед очима маленьку хмарку, то їй здається, що сонце погасло". По другому это называется: делать из мухи слона.
И еще одну черту своей "музы" она отметила в письме тому же адресату: "От моя "Бояриня" тепер уже мені здається якоюсь елементарною, schwarz und weiss, а, певне, вона була б інакша, як би я була більше "образована". С этим не поспоришь: naturlich.
