Ницшеанцем был и Винниченко: "Без сумніву, Винниченко, як і інші письменники доби fi n de siecle, був під його впливом, як це слушно запримітив П. Христюк ще 1913 року (П. Христюк. "В. Винниченко і Ф. Ніцше". — Українська хата. — 1913. — № 4–5), хоча багато постулятів цього німецького філософа були непоєднувані із соціялізмом, який Винниченко на той час сповідував". Что бы ни "сповідував" в своей жизни Винниченко, у него всегда имелась одна незыблемая константа: антихристианство. "Для повноти розуміння героями Винниченка перетворення людини і зміни сімейних канонів, наведемо перший принцип його "Конкордизму", в якому викладена філософська концепція гармонійного розвитку особистості: "В усіх сферах свого життя, постійно позбавляйся від гіпнозу релігії і будь просто часткою природи". Отже маємо чергове ніцшеанське "Бог помер"…". Та же константа, как известно, проходила красной нитью через все творчество Украинки с ее "антихристиянською, майже ніцшевської сили проповіддю" (Зеров).
Ни Горькому, ни Украинке не нужна была правда о революционерах: они были соцреалистами задолго до 1917 года. Роман Винниченко Горький обвинил в "несвоєчасності" (очевидно, вспомнив, как Ленин оценил его собственное творение о революционерах — "Мать": "очень своевременная книга"). Но Винниченко "цікавився думкою Горького про себе, про що писав Коцюбинському на Капрі. У відповіді Коцюбинського читаємо таке: "У Горького я був і доволі часто буваю. Він все хвалив мені Вас і жалкував, що Ви пишете йому "обидные вещи"… У кінці листа додано: "Чи Ви що пишете тепер? Горький мені говорив: "Я чувствую, что Винниченко накануне большой вещи". У 1911 р. Винниченко надіслав Олексієві Максимовичу свою брошуру "О морали господствующих и угнетенных (Открытое письмо к моим читателям и критикам)", і той знайшов, що в цій праці поставлені "вопросы важные и болезненные".
Перефразируя вождя, можно сказать, что это была "очень своевременная брошюра". Канадский исследователь Д. Струк в статье "Що таке "гріх"?" писал о ней так: "Шукаючи за етичним абсолютом, Винниченко всюди натрапляв на ліцемірство, а надто серед своїх приятелів соціялістів-революціонерів. У своїй статті "Про мораль пануючих і мораль пригноблених" він висловлює своє застереження щодо всеприсутнього лицемірства: "Я, наприклад, без огляду на свою віру в світле чисте вчення соціялізму, почував себе моральним
"Шукаючи за етичним абсолютом", Винниченко был неудержим: "Винниченковій зацікавленості моральними питаннями одні дослідники шукали пояснення в його соціалістичному світогляді, інші вказували на вплив ідей Ніцше… З. Фройда, а ще інші прагнуть поєднати два підходи, говорячи про доцільність кожного із них". Широк человек. Американская исследовательница Л. Онишкевич сообщает: "Винниченко критикує також суспільно-політичний, чи радше ідеологічний, аспект тих, що сподівалися стати "вищими людьми", себто відданих соціялістів… Про свої п’єси автор висловився, що у них "вічний розлад між вищою свідомістю людини і практичною її діяльністю, між проголошуваними поняттями саможертвенного альтруїзму і інстинкту чи егоїзму. Роман "Чесність з собою" був розвитком ідей "Дисгармонії". Найбільшим і часто трагичним діссонансом в сучасному громадянстві мусить звучати психіка соціалістів, ідеологічно вся в майбутньому, а звичками, нахилами й соціальними умовами прикута до сучасних форм і методів як громадської так і особистої діяльности". Такі думки висловлені головно у Винниченкових п’єсах "Гріх" і "Дисгармонія" при зударі слів і діл одиниці"…" Дисгармонію" автор написав 1905 року, себто через три роки після появи його перших друкованих оповідань. Ця п’єса побачила друк роком пізніше. Дія відбувається 17-го жовтня 1905 року в Україні… Хоча проблема внутрішньої гармонії людини не прив’язана спеціально до даного часу і місця, автор використовує особливі історичні приклади соціялістичного руху 1905 року для того, щоб звернути увагу на вияви дисгармонії сучасної людини. Критики Винниченка, зокрема радянські, натомість наголошували, що ціла п’єса є виключно критикою інтелігенції в соціялістичному русі 1905 року".
