В развитие идей "Дисгармонія" автор пишет роман "Чесність з собою", где решает крайне актуальные после первой русской революции задачи: "Немає сумніву, що в романі "Чесність з собою" Винниченко виступає на захист статевої свободи. Його жіночі персонажі значною мірою віддзеркалюють зміни, які сталися в суспільстві fi n de siecle у сфері сексуальності. Героїні цього Винниченкового роману виявляють значну міру сексуальної свободи і відмовляються йти сліпо за встановленими традиційними нормами поведінки у сфері сексуальних стосунків". Но "забобони" отсталых украинских читателей были еще сильны: "Так, на вимогу передплатників "Літературно-наукового вістника", яких нібито шокувала відверта брутальність твору, редакція журналу припинила друкувати роман Винниченка "Чесність з собою", внаслідок чого цей твір у повному обсязі побачив світ російською мовою. А Сергій Єфремов, ідеолог народництва, на сторінках газети "Рада" виступив із статтею "Гнучка чесність", закликаючи самого Винниченка-письменника бути "чесним з собою" і мати мужність "чад власної душі назвати чадом".
В ответ "та частина української інтелігенції, що піднесла лозунги визволення особистої свободи, виступила руйнівником усього, що стояло на заваді розвиткові людської індивідуальності, намагаючись жити за вимогами власного єства з метою найповнішої реалізації всіх потенційних можливостей. Сповідувався гедонізм, а отже, схвалювались усі бажання, що вели людину до щастя. "Гармонія із самим собою" — таке було найвище кредо". Как известно из одноименного произведения Украинки, "счастье" — понятие растяжимое. Согласно нью-йоркской исследовательнице М. Знаєнко того же мнения придерживался и В. В.: "Винниченко виступає проти обмежень, які традиційна естетика накладає на реальність, і відмовляється встановлювати обмеження щодо чуттєвости, зокрема тому, що визнається естетично цінним, красивим, або моральним. У своєму ненадрукованому трактаті "Щастя. Листи до юнака" Винниченко твердить, що немає нічого злого або потворного самого по собі, оскільки не існують якісь наперед визначені цінности, і вся реальність є відносною: добро і зло, "як хвилі, що переливаються одне в друге", а мораль полягає в "свідомій гармонізації почуття, досвіду і думки"… При цьому Винниченко свідомо деконструює всі традиційні поняття буття, добра і правди. Його переоцінка вартостей близька до Ніцше…".
Не все понимали новаторство В. В.: "Сам автор змушений був написати брошуру "О морали господствующих и угнетенных. Открытое письмо к моим читателям и критикам" (Львів, 1911), у якій пояснив ідею "чесності з собою" як формотворчий і багатозначний принцип моральності, який охоплював крайні межі добра і зла. Завдяки цьому художник слова моделював типи й характери (а не "віддзеркалював чад власної душі", за словами Єфремова), постійно наражаючи їх (характери) на випробування колізіями розуму і чуття, біологічного і соціального, природного і культурного. Якщо порівняти основні положення згаданої праці Винниченка з тезами Ніцше про відмінність моралі владних і підвладних верств ("панської" і "рабської" моралі), викладеними у його філософській студії "По ту сторону добра і зла", то яскраво окреслиться витворений українським письменником національний варіант ніцшеанства, як у Росії — російський". Другими словами: если герои Достоевского проживают в России, то их не может не быть и на Украине. Чем она хуже?
"Олександр Грушевський, вказуючи на інтерес Винниченка до психологічних контрастів, що виявляються як "контрасти-зміни і контрасти-нахили в душі людини", писав: "Сполучення в одній душі краси й огиди — се найбільш різкий зразок психічного контрасту. Се дві сили, можливості в рівновазі, кожна з них може взяти верх і надати свою ознаку психічному життю людини. Поки ці дві сили, сі два начала урівноважують, стримують одна другу, неясно, яким саме шляхом піде дальше життя. Ніби в напруженому очікуванні стоять терези, і щось мале вплине, і терези заворушаться. Що буде тим малим дотиком, який виведе терези з рівноваги?"… Діяння принципу контрастності в структурі творів Винниченка простежує і Сергій Єфремов, який вбачає в ньому особливість світобачення письменника та чи не найголовніший засіб у спробах наблизитися до розгадки таємниць буття: "… немов ціле життя стоїть перед письменником як один суцільний контраст. З якого даремно люди шукають виходу і блудять, нічого певного не знаходячи, плутаючись у нерозгаданих суперечностях". К этим людям, естественно, относится и писатель Винниченко — как один из героев писателя Достоевского.
В ответ на его проповедь новых моральных учений Украинка решила прочитать ему свою проповедь. У него было маловато образования, чтобы поучать интеллигенцию. Поэтому она (не интеллигенция, конечно) решила поучить этого молодого "учителя". Так родилась ее последняя драматическая поэма "Оргія".
