"Довге і мучительне вагання було розв’язане тим, що вона написала "Оргію", яку і послала до журналу. Отже, генезис сеї речі має безпосередній зв’язок з поводінням Винниченка". "Оргія" будет позже, а пока читаем Квитку: "Здається, по зрозумілій психології, багатьом note 12, збуреним збоченням Винниченка, і твори його почали здаватися гіршими". Психология понятна: что хорошего может написать подобный "збоченець".
"Може, почасти се було слідне і на погляді Лесі на "честность с собой", яку вона, здається, нижче ставила, ніж варто. (Що ж до "Весов жизни", то вони, здається, викликали однодушне непохваляння навіть у російській критиці)". Ничего удивительного: в любой культуре всегда найдется свой дон Педро Зурита (охотник на Ихтиандра). И не один. А про русскую критику и говорить нечего: там таких много. Но, к счастью, в любой культуре всегда найдется и своя Гуттиэра. А в украинской — тем более: "Зостаючись глибоко враженою і розхвильованою поведінням Винниченка, вона віддала належне описові Парижа в повісті "Посвій" (саму повість вважала невдалою). Казала, що сей опис — один з шедеврів українського письменства взагалі. Знаходила в Винниченка дані на великого писателя побуту (при тім побут селян, робітників і малоосвічених людей удавався йому лучче). Вона вважала згубливим його проповідництво нових моральних учень, бо знаходила, що сі учення і не нові, і що в Винниченка замало освіти, щоб поучати інтелігенцію. Потім знаходила, що сим проповідництвом Винниченко сам зводить себе до положення хвилево знаменитого писателя, тим часом як, прогресуючи в напрямі "Голоти", він писав би для вічності".
Итак, по мнению Квитки, винниченкову "честность с собой"… вона, здається, нижче ставила, ніж варто". Речь идет о романе "Чесність з собою" (1911). По мнению нью-йоркской исследовательницы М. Ревакович: "Немає сумніву, що в романі "Чесність з собою" Винниченко виступає на захист статевої свободи. Його жіночі персонажі значною мірою віддзеркалюють зміни, які сталися в суспільстві fi n de siecle у сфері сексуальності. Героїні цього Винниченкового роману виявляють значну міру сексуальної свободи і відмовляються йти сліпо за встановленими традиційними нормами поведінки у сфері сексуальних стосунків".
Что же касается его первого романа "На весах жизни", то там "перед читачем проходили Париж, побут багатоликої, пістрявої політичної еміграції, падіння, біль, метушня й страждання, нерідко відмова від попередніх ідей з боку людей різних поглядів, різних партій". Все это очень не нравилось Украинке. Страшно не понравилось и "буревестнику революции", который очень обиделся за правду о жизни революционеров. Он сравнил автора с давно ненавидимым Достоевским и отказался печатать роман: "Горький рішуче не прийняв "На весах жизни", мотивуючи свою відмову "несвоєчасністю" твору та його ні-бито ідейною близькістю до "антинігілістичної" літератури… Горький вважав невідповідним на початку нового піднесенння визвольного руху опублікувати в "Знании" твір, що містив сцени занепадництва, відчаю, ренегатства політичної еміграції. В той час, як Амфітеатров бачив у романі "страшну правду", Горький з ним не погоджувався і писав у своїх листах про "вєхізм", "ропшинізм", паплюження російської історії в сучасних творах і в романі "На весах жизни" зокрема. Він твердив про "злопыхательство" автора, більш сильне на його погляд, аніж у "Бесах" Достоєвського, "а уже как зол был старый демон".
"Ропшинизм" происходит от псевдонима известного террориста Бориса Савинкова (Ропшина). Естественно, что активным революционерам Винниченко и Савинкову было изнутри виднее, чем дышат революционеры. Не удивительно поэтому, что коллега Горького писатель "Амфітеатров заперечував закиди щодо "ропшинізму", висловлював деяке незадоволення з приводу головного героя роману, але підкреслював правдивість зображення письменником течії емігрантського життя ("В некоторых его страницах я узнал лица и деяния, о каких в архиве моем имеются человеческие документы"), життєвість багатьох персонажів та "превосходную живопись" твору. "Вы говорите, — продовжував він у листі до Горького, — сам Достоевский не выдумал подобного. Конечно, не выдумывал и не мог выдумать. Жизнь попроще была, не прошла сквозь сверхчеловеческую школу". Внутрішня полеміка не вплинула на рішення Горького: роман "На весах жизни" не був прийнятий "Знанием". Амфитеатров не знал, что сам директор "сверхчеловеческой школы" прошел через школу Достоевского. Историкам философии хорошо известно, что Ницше
