Украинка против Украины полностью

Говорит Квитка: "Деволюція Винниченка до амфібій глибоко схвилювала Лесю…" Караул! Что стряслось? Сначала речь шла про "творчість Винниченка і його еволюцію", а теперь вдруг началось обратное развитие ("деволюція до амфібій"). Может писатель стал лягушкой или человеком-амфибией? К счастью, нет. "Амфібія" означает всего-навсего "амфібіальний письменник". Оказывается, с Винниченко произошло огромное несчастье: он стал писать не только на украинском, но еще и на русском языке.

Забужко: "Її безмірне обурення Винниченком — котрий ніяких "70-х років" уже не пам’ятав, жив на Чикаленкову стипендію, постійно скаржачись своєму спонсорові на безгрошів’я, і, зрештою, ображений неуспіхом в українських видавців, вирішив був "перейти в російську літературу" й не без сарказму писав про "благородний гнів" з цього приводу "щирих" наших, і Лесі Українки зокрема: "…Що казати про "рядових", коли Леся Українка і та накинулась була на мене за це, а, мабуть, ні один не спитав ні себе, ні мене, чи я маю що їсти". Особливо пікантно, що це пишеться спонсорові (!), — "бізнес-хід", цілком упізнаваний і для нашого сьогодення" (10, 481).

Итак, по свидетельству Квитки, "деволюція Винниченка до амфібій глибоко схвилювала Лесю, а також і підробка під російського читача в трактуванні українського елемента в російській повісті "На весах жизни". Про "Весы жизни" она писала матери в 1908 г. из Ялты: "Єсть у нас квартиранти — два молоді кацапчики — "третий элемент" тутешнього земства й управи, хлопці спокійні і нам клопоту не завдають, бо і не обідають у нас. Обоє "северные", аж з Вологди. Часом розказують цікаві побутові анекдоти про свою сторону, наприклад, як там баби кладуть в молоко "холодяночки" (жаби), щоб воно не кисло, і теє молоко п’ють усі. Наша перещеплянка мало не зомліла, вжахнувшись такого звичаю. Оце поки я не могла нічого писати, то чимало перечитала з російських новинок, що понадавали мені знайомі. Читала "Шиповник", "Землю", "Знание", "Жизнь" і "содержание оных" здебільша "не одобрила". Да, оскудение… Найбільш інтересні Муйжель і Шолом Аш, решта претенціозні і малоінтересні. Андрєєв коли б не скінчив, як Мопассан, я це серйозно надумала після його "Проклятия зверя". Утручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Іменно це найбільше прикро мені й в ославлених "Щаблях життя"… Так наче люди з зав’язаними очима пишуть".

Но поскольку Винниченко все же "амфібія", то упомянутые дефекты присущи не только русской литературе, но и украинской. Но все равно: жабы остаются всецело за кацапами. В порнографии еще куда ни шло, но в таком "збоченні" украинцы не повинны. Пусть "порнографія, сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем", но украинцы — не лягушатники. Французы — да. Русские, как выяснилось, тоже. Но украинцы — никогда.

А искушение было: "Як Винниченко запросив її до участі в журналі "Дзвін", вона, живуща далеко і не знаючи, хто, власне, там дає тон, дуже вагалася між симпатією до напряму журналу і антипатією до такої позиції в національній справі, яку зайняв представитель журналу Вин-ниченко, з яким, власне, і треба було їй трактувати". Очень понятные колебания. Не так ли себя чувствовала Гуттиэра, получив предложение от Ихтиандра в романе "Человек-амфибия"?