Украинка против Украины полностью

Забужко считает, что в некоторых произведениях Украинки "зафіксовано історичний прихід до влади "масової людини", — людини, чиїм головним аргументом стає "безпосередня дія". Читай насильство (не "мрії", а "вчинки"!), психологічним модусом — свавілля… а символом віри — той крайній індивідуалізм матеріаліста (для якого "самое дорогое, что есть у человека, — это жизнь"), який у разі сполуки з якою-небудь ідеологією, здатен творити вибухову суміш щонайпотворніших неопоганських міфологій" (10, 573). Цитата на русском языке взята из известного произведения "Как закалялась сталь". Этой книгой украинец Николай Островский привел к коммунистам больше молодежи, чем все съезды комсомола вместе взятые. Что же касается "щонайпотворніших неопоганських міфологій", то, естественно, вспоминается зеровское определение творчества Украинки в качестве "майже поганського культу природи".

Однако сами Драгомановы мыслили себя элитой и мозгом нации: "Думку, що найбільша проблема України — в тому, що "країну відділено від свого мозку" і тому в ній неможливий "нічим не обмежуваний ендозмос і екзосмос між верхніми й нижніми верствами населення", М. Драгоманов уперше висловив ще 1881 р. — у статті "Что такое украинофильство?" (10, 336). Его сестра также имела "аристократичну свідомість": "нас не повинні дивувати такі різко супротивні цілому егалітаристському пафосові російського народництва заяви наших народників, як часто повторювані Оленою Пчілкою своїм дітям напучування в дусі "Порода в людині перше всього" (10, 336). И какова же была эта "порода"?

Как и подобает настоящему литератору, Украинка рассматривала жизнь сквозь призму литературы: "живеш наче в романі". Роман ей напоминали киевские события в конце 1905 года, которые она описывала в письме сестре Ольге и ее мужу: "колективність наша жива і здорова, не вважаючи на "военное положение" та інші громадські біди, про які ви тепер з київських газет небагато довідаєтесь, бо газети знов узято під "фактичний" нагляд цензурний (цензура, дійсне, була фікцією остатній місяць). Найближчим поводом для сього "воєнного положення" послужив воєнний же бунт, що раптово і трагічно пролетів і зник 18 листопада (ст. ст.). полишивши до 100 трупів по собі… Бунтували часті саперів і, здається, артилеристів (про се йдуть чутки самі сперечні), виставляли вимоги більше спеціяльно солдатські, ніж загально-політичні, пішли по Києву, "здіймаючи" (запрошуючи до страйку і демонстрації) вояків по різних казармах, але мало хто приставав до них… Військовий стан якось мало почувається… Люди не мають того "обивательського" виду, що мали до сього року. Ходять і їздять по вулицях допізна, збираються приватно і напівпублічно (збори по запросинах в Народнім домі тощо), закладаються нові спілки і товариства, відбуваються партийні збори, одні страйки кінчаються, другі починаються — словом, все таке, чого й без військового стану в нашій стороні не було чувати хто зна від коли. Всі певні, що сей військовий стан недовго триватиме (адже з Польщі його вже здійнято). Але все ж се і ритує немало і держить людей в нервовому, напруженому настрої…