И еще один специальный признак галичанина: всячески способствовать подрывной деятельности в России. "Треба, зрештою сказати, що був один пункт, на котрому усі знайомі мені народовці були радикали, — це справа перевозу в Росію цюріхського "Впереда", не глядячи на його нігілізм… Приїхавши у Львів, я довідавсь, що справа перевозки "Впереда" досить там звісна і всі до неї показували симпатію. Декому я заявив своє здивування і почув відповідь: "А нас що то обходить? До наших соціалізм не пристане, бо в нас соціальної квестії нема"… Через кілько часу й галицько-польська преса навіть з превеликою похвалою говорила про "Вперед" і про російських "соціальних революціонерів" як про "єдиних чесних москалів". Я тоді більше зрозумів галицьку логіку. "Против Москви й соціалізм добре, а до нас він не пристане, в нас соціальної квестії, мовляв, нема!" Тільки ж який галас підняли ті ж самі польські газети, а з ним вкупі й русини-народовці з "Правдою" на чолі, коли трохи згодом поліція зачепила кількох русинів, а у них знайшла видання впередські і українські книжки соціалістичного характеру… Львівські народовці, котрі противились ширенню моїх думок культурних і громадських як мовби-то нігілістичних, прийняли й ширили безпечно ті самі російські твори, в яких соціалізм виливсь у такій, власне, формі, з якою я не міг солідаризуватись, між іншим, і як свідомий українець… Звісно, вони думали, що "проти Москви" все можна, хоч і в Москві, тобто в Росії, єсть же й українська молодіж… Але вони не подумали, що "Вперед" же буде ширитись і серед галичан…" Все иезуиты знают: цель оправдывает средства.
Под конец своего первого пребывания во Львове Драгоманов познакомился с персонажем, который "в 1876 р. напечатав мені чимало компліментів… в 1877 р. той же самий чоловік напечатав на мене особистий пасквіль… Я згадую цього чоловіка і ці деталі, котрі радий би був проминути, для того, що й вони мені здаються характерними: в Росії ні серед москалів, ні серед українців я не бачив того способу пошани, з яким говорив зі мною той чоловік, ні такого, власне, сорту пасквілів. А в Галичині бачив не раз і чув про такі речі од других теж не раз…" Двуличие называется.
"В українофілів російських звичайно подибуєте фрази: Галичина — єдина наша земля, в котрій наша національна справа поставлена явно, вона вивезе й нашу справу і т. ін. Тільки ж такі фрази не перешкоджають тому, що, наприклад, я так обрид навіть своїм найближчим приятелям своїми неперестанними розмовами про Галичину, що мене прозвали "Михаил Галицкий". Коли українофіл загляне за офіціальну етикетку, по котрій він судить про братів галичан, та вбачить їх дійсну суть, то його бере така нехіть, що він не хоче й слухати таких навіть намов: Галичина безпремінно вивезе нашу національну справу, та перш усього вона потребує заходу навіть і з нашого боку, бо це тепер авгієва стайня, з котрої перш усього треба й нам помогти вивезти маси багна, що душить усі свіжі парості. "Нехай їм сто чортів!" — кричить на такі намови й найгарячіший українофіл, коли хоч трохи познайомиться з галицькою дійсністю note 13. В остатні роки відносини трохи змінились, бо й Галичина пішла наперед: там єсть уже люди, котрі хоч знають, що навкруги їх багато багна. Та ще недавно один українофіл і при тому далеко не "правобережний" і навіть москво-ненависник, придивившись до галицьких народовців найбільш у Львові, писав мені: "Господи! Коли хочеш карати Росію й Україну, карай їх огнем, мечем, чим хоч, тільки не прилученням Галичини, бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити, а що ж буде тоді, як галичани посунуть до нас цілою хмарою на учителів, на станових і т. п.!? Пропали ми тоді навіки!". Это уж точно Украинка. Она была дальновидна и предвидела время, когда на Украину "посунула ціла хмара" Зварычей…
"В Києві в часи археологічного з’їзду в августі 1874 р. …було кілька галичан і буковинців. Не можна сказати, щоб вони підняли добру славу закордонних братів у Росії". Председатель съезда, граф Алексей Уваров, даже защищал галичан от Драгоманова: "Під екскурсію на пароході по Дніпру граф Уваров мав зо мною довгу розмову — щось годин зо дві, про речі українські і слов’янофільські, про мої статті в "Вестнике Европы", між іншим, і про галичан… Казав навіть, що більшу половину поглядів моїх, виложених у статтях в "Вестнике Европы", він сам поділя. Але, каже, Ви міри не знаєте, особливо критикуючи других… Вам мало розбити, Ви хочете добити людей, показати, що вони цілком дурні, навіть тоді, коли й так видно вже, які вони".
