Немного погодя — опять Италия. Сестра Ольга писала о путешествии 1872 года: "Весною чи літом Лесина мати поїхала на довший час до брата М. П. Драгоманова за кордон у Фльоренцію (з Лесею і її братом малими залишилися батько і бабуня та тітка Олександра Косач). Мати їздила з братом до Риму, з братом і братовою до Помпеї. В листопаді Лесина мати, вертаючись додому од брата з-за кордону, зупинялася на 8 днів у Відні. Там вона познайомилась з Мелітоном Бучинським, якому М. П. Драгоманов доручав "наставити її у Вашій столиці на путь істини". Бучинський познайомив Лесину матір з галицькими відносинами, справами. Своїм органічним і свідомим українством інтелігентної людини зробив велике враження на неї… На Бучинського своєю відмінністю від тодішніх галичанок і німок О. П. Косач справила теж сильне враження. Він написав про неї, що це "ein herrliches Weib" (чудова жінка), що вона його "ідеальна приятелька" (30, 26). Разобравшись "з галицькими відносинами, справами", ein herrliches Weib (великолепная женщина) вернулась в семью. Но своего "идеального приятеля" не забыла. "В уривку з оповідання "Товаришки" (збірник "Перший вінок", Львів, 1887) про знайомство Люби з Бучинським у Відні є, між іншим, такі слова: "Коли вони (Люба і Бучинський), вітаючись привітно, ласкаво стискають одне другому руку, то не залицяння об’являється в тому: то братерськи вітається галицький Русин з сестрою Українкою". Уривок той кінчається так: "Люба виїжджає з Відня. Бучинський провадить її на вокзал; Люба дякує йому за всі його послуги, котрі він з своєї доброї ласки оказав їй у невідомому великому місті; вона соромиться тільки сказать йому, що в душі своїй вона дякує йому ще за одну послугу і що коли вона вернеться додому з міцнішими національними "переконаннями", що й цим вона мусить завдячувати йому! Люба попрощалася з ним щиро, по-братерськи. Так багацько послуг, дарованих так щиро-безкорисно, можна пам’ятати цілий вік!" (30, 26). Да, редкий человек способен "так щиро-безкорисно" позаботиться о сестре своего соратника. Да еще укрепить ее "національні переконання". Т. о., не только дядя Украинки величал себя "ми — Українець", но и ее мать — "сестрою Українкою". У этого ребенка была одна дорога: в Украинки.
В десятилетнем возрасте у здоровой девочки начался туберкулезный процесс: "Шостого січня 1881 рок Леся в Луцьку пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому і від того, як тоді думали, вона заслабла… Отже, в Луцьку під час першого Лесиного пробування там почалися два найвизначніші у Лесиному житті процеси: там почалася її творчість, що піднесла її так високо, там почалася страшна недуга, що занапастила її в розквіті творчості". И вот в 1891 году, глядя на больную 20-летнюю дочь, мать вспоминает, что "не раз і не два винуватила себе, що виратувала її, коли вона дуже слабувала на першому році життя". А как же 10 лет здоровой жизни после того, как отец спас ребенка? В этом она тоже "виноватила себе"? "О, моральні слабості. Чи ж смерть не була б кращею долею, ніж теперішнє єї життя, котре і у неї, і у всіх найприхильніших до неї людей будить тільки тяжкий жаль". Это письмо — скорее страшное, а не странное. Мать Украинки была типичным персонажем Достоевского.
Даже преисполненная всевозможной "пошани" Кармазина не выдержала правдивых слов своего кумира и назвала это письмо: "щось відразу просто
