Чтобы представить себе, как Пчилка давила на психику родственников, достаточно прочитать некоторые письма Украинки к матери: "Люба мамочко! Хоч ти іронізуєш над сим виразом в наших листах, але я скажу тобі, що пишу його завжди од щирого серця, а не для лицемірства та облесливості. Ти маєш право вилаяти мене добре, коли я довго не пишу, але таких вразливих речей, яких ти понаписувала в своєму останньому листі, я все-таки не заслужила і не заслужу ніколи… Ти кориш мене, що я не пишу тобі, як ми вернулись з концерту, і т. п. Се було так давно і так благополучно пройшло, що я зовсім забула про нього згадати, пишучи до тебе, та й з листів наших видно, що з нами нічого лихого не трапилось. Я в прошлих листах старалась пригадати, про які дрібні факти слід тобі написати і просто якось не могла згадати, що може, власне, тебе турбувати, що може здатись небезпечним для нас. А потім виходить, що се я вчинила просто якесь злочинство, і ти мене картаєш і сама я картаюся так, аж мені серце болить. Справді, ми виїхали в сей Київ на якусь муку для тебе. Я даю тобі слово честі, що як тільки се для тебе буде спокійніше, то я без жалю покину Київ по першому твоєму листу, — коли ти для нас життя нежалуєш, то невже б я мала пожалувати для тебе київського життя. Не так уже тут мені дороги рожами устелені, щоб задля них я не вважала на те, що ти там день і ніч гинеш від турботи і журби… Я не знаю, що мені робити, щоб збутись твоїх докорів. Все-таки вони не зовсім справедливі. Адже скільки раз ти, виїхавши з дому, навіть не зовсім здоровою, не писала потім по два тижні (та от тепер ти папі у Мглинні одного листа не написала), і невже ти думаєш, що я тоді менше турбувалась за тебе, ніж ти за нас? Тільки ж я б ніколи не зважилась кинути тобі і половини тих вразливих слів, що ти мені кинула тепера… Однак прости, я, може, тільки гірш розстроюю тебе такою мовою, прости мені… Я ж ніколи не думала про якісь розривки та утіхи власні, і їхала в Київ для того, що надіялась вивчитись тут того, чого досі мені бракувало, і принести, яку можу, користь тутешньому товариському життю, але ж се не варто того, щоб я мучила тебе і убивала щоденно. За ціле життя твоє мало платити "кількома стрічками листа", за нього мало цілого мого життя, — вір мені чині, тільки я б віддала своє життя без жалю ради тебе".
