Каже Редька раз ледача, Лежачи у Мед убрата:— Ох, яка же я добряча Із тобою, Меде-брате! — Мед же стиха їй туруе:— Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані!Так і ти, письмак нікчемний, Між славетних затесавсяТа вже й мислиш, навіжений, Що із їми порівнявся.Не тебе шанують люди, А сім’ю оту велику;Тебе ж якось за приблудуПрийняли на час для ліку.<p>РЕП’ЯХ ТА ВОГОНЬ</p>Казав Реп’ях: — Я нічогоВ світі не боюся, — Торкни мене хто, у тогоЗараз й учеплюся. — Вогник же над водоюГасне, догоряє.— Зчепись ну-бо ізо мною! — Стиха промовляє.<p>Олена ПЧІЛКА (1852 — 1930)</p><p>СНІГИР ТА ЩИГЛИК</p>Снігирчик бідний у сильце попався, А Щиглик-молодець,Той жвавий джиґунець, Дививсь на його та сміявся:— Оце так мудрагель з тебе! Ну як-таки не вглядіти себе,Біди не встерегтись!Щоб так в лиху попасти штучку,Як в ятір ловлять ту дурную щучку!Се бачив я колись,Такого цілий вік боявся, — Ось бач, і не попався! — Так Щиглик промовляєТа все собі стрибає.Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке!Се що таке?!В якусь-то сіточку Щигол ускочив(Немов собі наврочив!). Тепера сіпає і сяк і так,Не вирве ніжки вже ніяк!Хоч борсався й мотався, Та в сіточці остався.Ото тобі, козаче:Із лишенька чужого, Із горенька тяжкого Не смійся, небораче!<p>МИША-ГОРОДЯНКА І МИША-ХУТОРЯНКА</p>
