Наслухавсь Голубок Шпакової дурниці,Аж крильця трусяться летіти до жар-птиці.І став він братові казать:— Я хочу, братику, летіть побачить світа; У нас іще багато буде літа,Далеко вспію облітать.Почув би ти, що Шпак розумний каже, — Завидно стане хоч кому. —Брат здивувавсь і так сказав йому:— Шпак нісенітницю таку тобі розмаже, Що й груші на вербі ростуть! Шпаки, я знаю, брешуть дуже,А дурні їм і віру ймуть.Не гріх, не жаль тобі, мій друже, Мене покинуть і майнуть?Нас птиці осміють:Жили, жили та й розлетілись... Хіба ж на те ми подружились, Щоб потім плакать, жалкувать?І день і ніч я буду сумувать;Чи хмара набіжить, чи ворон де закряче, — Я думатиму, де ж то він,Голубчик мій? Серед чужих долинЛежить в недузі, може, плаче? Не матиме покою серденько моє... —А братик знов своє:— Не надовго ж я хочу полетіти — На тиждень чи на два, а потім і вернусь, І знов ми будемо з тобою вкупі жити;Не бійся, братику, я ж не боюсь; Побачить хочеться мені жар-птицю дуже.Про все, про все тоді, мій друже, Я розкажу тобі: де був,Що бачив, що почув, — Я облітаю всі куточки...— Бог знає, — каже брат, — чи доживу... — А сльози капають тихенько на листочкиІ падають росою на траву.Не помоглось — летіти та й летіти!— Прискучило тобі зо мною жити, — Промовив брат, — нехай і так, Нехай сміється Шпак;Мене згадаєш, милий друже, І пожалкуєш дуже, дуже...III
