Десь у веселому краюЗійшлися у гаюВедмідь товстий та волохатий, Всесвітній пасічник-ласун,Завзятий Цап-стрибун, І телепень Осел ухатий.Дурного розуму невдатний син,Та передражник Малпенко Мартин. Сидять, балакають під липою густою:Хто бачив що і де хто був, Чи поблизу, чи, може, за горою,Які новинки чув.— Погано, братчики, без діла в світі жити! — Так Малпенко Мартин розмову завершив: —Признаться, ніде правди діти, І я гуляючи прожив;Одначе, скрізь тиняючись, чимало Всього побачить довелось... Ох, трудно в світі жити стало! Пора і нам придумать щось...Ви не турбуйтеся, — щоб довго не кортіло, Я зараз хочу раду дать:Музичить треба — от і діло, Коли хотіли знать!Зозуля накує музиці, Сказати в добрий час:Бенкет, весілля, вечорниці. — Покличуть всюди нас.Нехай гуляють добрі людеВ своїй веселій стороні;Їм хороше, і нам корисно буде... Чи добре я кажу, чи, може, ні?— Так! Добре! Будемо музичить! — Ревнув Ведмідь. — Розумна голова,Не гріх і розуму позичить...Робота гуртова. —І стали на тому: щоб слова не зміняти, — Не гаючись, се діло розпочати.Днів через три вони в тому ж гаю Справдили вигадку свою. Роздобули баса, цимбали,І скрипочка, і бубон є; Прехорошенько посідалиТа як ушкварили — ой лишенько моє!Хто в ліс, мовляли, хто по дрова, Аж на ввесь гай луна гуде.Ведмедів бас реве, неначе та короваІз череди додому йде;Цап на цимбалах паличкамиІ брязкотить, і дзенькотить, Трусне борідкою або хитне рогами,Мекече, бурмотить; Між ними грає, не вгаваєНа скрипку Малпенко Мартин, Кувікає, пищить, як іноді буваєЗалізе порося у тин;Осел силкується під кленом, Щоб всіх перемудрить,І, як у діжку макогоном, У бубон стукотить.Злетілись ґави і сороки, Шпаки, чижі і горобці,Регочуться, хапаючись за боки:— Ну так! Удрали молодці! Нехай їй біс — такій музиці,Сполохала наш тихий гай, Не можна вдержаться ніякій птиці, Хоч куди видно утікай...— Ось цитьте-бо! — Мартин гукає. — Почин невдатний іноді буває!Тривайте, братчики, не так ми сидимо, — От зараз я попорядкую...— Щось та не так — і я вже чую, — Озвавсь Осел. — Ні, мабуть, не втнемо. —А Малпенко йому: — Та ну-бо, — каже, — годі!Не знаєш ти: музиці грать — Не горобців полохать в огороді... Послухайте, кому і де сідать: Ведмедику — під липою старою,А Цапу треба під вербу,Ослові — на горбу,Я примощусь під бузиною. — Заграли знов — ще гірш нема ладу.Якраз на ту бідуІ Соловей тут опинився, — Вони до його: — Ну, мастак, Ти здорово співать навчився, Кажи по правді, що і як?— А що ж, — він каже, — вибачайте, Ні те ні се,Хоч десять раз пересідайте, Немає хисту — от і все.Почув я раз — старі сміялись люде, Що квач притикою не буде; Питаю: як? — А так, як бач,Причина невелика:Якая ж із квача притика, Коли він квач?
