Колись жила Госпоженька старенька, Багата і скупенька,Два віки б то, чи що, хотіла жить; Ввесь день клопочеться і не приляже,Вночі не переспить.— Ви б заспокоїлись, — було, хто-небудь скаже. — І докіль турбуватись вам?Нехай би вже унукам та синам. — Бабусенька була розумниця велика,Усе, було, одно твердить:— Давненько сказано: своя рука владика, Мене вже, серденько, не вчить. — Були у неї дві Челядки;Трудненько було жить, Обридли їм бабусині порядки —І у неділеньку приходилось робить;Не те щоб погулять — нема коли й заснути, Як добрі люди сплять;Се б від такої тяжкої покутиХоч куди видно утікать;Поляжуть спать — не вспіє сон присниться, Госпоженька вже й гомонить:— Вставати час! На світ благословиться! Вам тільки б спать, а діла не робить. —У хаті півень був, здоровий та горлатий, Челядкам він спокою не давав, Раніш усіх заходиться співати,Неначе панії, він щиро догоджав.Прийшла Челядкам думка злая, Щоб ворога де-небудь діть:Притихне, мов, яга старая, Пізніше буде їх будить.— Де півень? Де? — Госпоженька питає. — Уранці був, недавнечко співав...Шукайте! Може, він в чужім дворі гуляє!Догляділи?! Ви й раді, щоб хто вкрав! — Челядки бігають, неначебто шукають,Хазяйку, сміючись, вони перекривляють:— Уранці був! Недавнечко співав! — А півня й слід пропав.Не довелось Челядкам довше спати, Дурна надія — вийшло гірш:Хазяйка ремствує, щоб часу не втеряти, Будить їх стала ще раніш.Старії люди правду кажуть; Два хитрих мудрого не переважуть.<p>ЖАБИ</p>
