26 февраля 1832 г.
<p><strong>***</strong></p>Петро мужик непокорний,Та вдавсь собі проноза з біса:Здається, з пики і дурний,Та годзунковатий гульвіса.От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи,Бажає бачить П'ятембурхІ, знай, черка писульки до Миколи. [16]«Нехай, - каже,- поки не випре з мене дух,Хоч раз тобі я поклонюсь,Нехай на П'ятембурх доволі надивлюсь!»Микола, гарний, любий пан,Черка йому: «Надінь ти, Петре, свій жупан,А на жупан з відлогою свитину,І решетилівський кожух,І хліба деяку шматину,Та й чимчикуй щомога в П'ятембурх».От наш Петро і в П'ятембурсіВ свитині новій і в кожусі!Петра за гостя прийняли,Петра у люди повели...Чого Петрова душка забажала,Усе побачила, всього покоштовала...Петро, мов єднорал, між панством виступає,Перед Петром москаль рушницю піднімає,Петрові в тарілках підносять панську страву,Та що й казать: Петро пішов у славу!Але Петрові все нудненько щось стає;Петро буцім то сяде, то встає,Все груди мацає, кородиться і кашля,І нищечком під ніс собі, скривившись, кашля.Петрові стрічку й хрест Микола втеребив,Петра Микола в двір до Самої водив;Петро буцім повеселів,Та вп'ять здурівІ світом нудить,Других і сам себе посеред ночі будить...Петра напали перелоги,Петра з нудьги не носять ноги,В Петра буцім усе в господі умира,В Петра всі хворі там: і жінка, й дітвора,Петро притьмом додому, до двора!Микола-пан швидчій Петровій жінціВ царині випрохав намисто в сто червінців;Петро уп'ять повеселів,На всі чотири поглядівТа й: «Папочку,- сказав,- здорові ж оставайтесьІ в П'ятембурх мене вже більш не сподівайтесь».3 марта 1833 г., Петербург
<p><strong>[НА ВІД'ЇЗД ІЗ ПОЛТАВИ М. М. Л[ОНГІНОВА] 22 ТРАВНЯ 1842]</strong></p>А доки ж нам у ПолтавіБить байдики, пане!Наробив єси вже слави,Чи надовго стане?Порозтринькав все дівчатам:Дукачі й намисто,А хлоп'ятам-небожатам:Хоч вимести - чисто!..Нема шпоньки, нема й стрічкиКомір зашморгнути...Ну, вже утяв ти нам січки:Є чим пом'янути!Ану? виверни кишені:Що там є такого?А ви, хлопці, держіть жмені...Ай, бігма нічого!22 мая 1842 г., Полтава
<p><strong>***</strong></p>Сидить Петро у ПолтавіВ стані з поштарями;Тепер Петро наш не в славі,Вже не з панночками!Колись, було, як забряжчитьВ браму у будинку,Так пані Засс і закричить:«Мерщій горілки з шинку!Тягніть Петра на вечерю,Любії дівчата,Ставте на стіл ви тетерюТа ріжте курчата!»Тепер Петро у ПолтавіВ стані з поштарями;Тепер Петро вже не в славі -Годі з панночками!24 июня 1848 г.
<p><strong>***</strong></p>
