В цій передовій Мораллєр наводить один лист, зміст якого до того цікавий і — щиро кажучи — переконливий, що ми не можемо відмовити собі в приємності процитувати його:
«Ми, ельзасці,— пише до Мораллєра невідомий, але справедливий автор,— вітаємо поразку нікчемної і брудної зграї німецьких солдатів під Сталінградом. З власної глупоти ця зграя пролила свою смердячу кров за Гітлера, цього мерзотника і шахрая. Якщо б можна було воскресити мертвих, як колись за часів Христа, то ми охоче зробили б це, і разом з цим набили б їм морди, і тут-таки на місці пристрелили б їх укупі, з Мораллєром, якщо він не перестане писати своїх брехливих статей. Час розплати наближається. Ми знаємо, з ким нам доведеться розраховуватись у місті й на селі. Ось тоді ми й поведемо про
ти вас, ідіотів, блискавичну війну. Цю блискавичну війну ви неодмінно програєте, а ми, ельзасці, будемо переможцями. Хай живе Франція, Англія, Америка, Радянський Союз!»
Процитувавши листа, гітлерівський редактор так закінчив свою безподібну передову:
«Кожний, хто при читанні цих рядків збереже спокій духу, той сміливо може вважати себе більшовиком...».
Турботи Мораллєра виявились даремними. Ельзасці після прочитання цього листа в гітлерівському органі негайно втратили спокій духу і протягом однієї години (вперше за існування газети) розкупили всі її примірники.
Того ж дня стаття Мораллєра з’явилася у вітринах страсбурзьких магазинів, причому всі епітети на адресу «нікчемної і брудної зграї німецьких солдатів» та «мерзотника і шахрая Гітлера» були підкреслені.
Дізнавшись про те, гітлерівський редактор схаменувся, та було вже пізно. Адже не міг Мораллєр самого себе посадити в тюрму і повісити...
ВІД ПЕТЛЮРИ ДО ПЕТЛЮРИ
Німецько-українські націоналісти (назвім їх скорочено — нуни) мають усі причини нарікати на долю. їм просто не щастить.
Відомо, що кожна чорна сотня має свого фюрера; отже, забажали мати його і нуни.
Здавалося нунам колись, що всі дані на фюрера має Симон Петлюра. Погромником був непоганим, торгував Україною з азартом; мав зате одну ваду, з якою важко було нунам примиритися, замість вперед, ходив назад- гузь.
Правда, він казав, що це не його вина, а тих, що його б’ють, та від цього нунам не стало легше...