Сьогодні вже не може бути ніякого сумніву в тому, що весна 1944 року ввійде в літопис нашого часу як епілог великої світової трагедії. Щільно наблизились строки генерального штурму гітлерівської бастілії. Зоря перемоги, що зійшла пам’ятної осені над священними руїнами Сталінграда, світить нам нині ясним сонцем Києва, Ленінграда, Корсуня-Шевченківського, Тернополя й Одеси. З безприкладної мужності радянського солдата, з його кривавого поту народжується нова епоха людства. За прихід цієї епохи, за щастя прийдешніх днів народи Старого й Нового світів віддають увесь жар своїх сердець і всю силу своїх м’язів; в ім’я перемоги над ворогом їхні сини і дочки жертвують своїм молодим життям.
Немає сьогодні і не може бути в сім’ї волелюбних народів жодної чесної людини, яка б не переживала відповідальності моменту, яка б не бажала присвятити всі свої сили скорішому розгромові гітлеризму. Відходять на далекий план особисті турботи, забуваються дрібні суперечки, що ділили вчора людей. Перед нами на весь свій зріст постає велич грядущих днів, і в сповнених болем та ненавистю душах живе одне тільки полум’яне бажання: якомога швидше звільнити світ від кошмару фашистської неволі. Москва, Вашінгтон і Лондон об’єднані в цю годину спільною метою і спільним поривом, таким знайомим солдатам у ніч перед вирішальним боєм.
Так відчувають, так думають мільйони людей обох континентів. Однак знаходиться хтось, хто не так відчуває і не так думає. Цей «хтось» — реакційна кліка польських емігрантів, їхній «уряд» та, нарешті, їхні «озброєні сили» на чолі з генералом Соснковським.
Вже п’ятий рік, як ця братія спеціалізується в антира- дянському цькуванні. У цькуванні такому дикому, такому розперезаному, що можна було з самого початку розкусити справжній його сенс, його істотну мету: розбити згуртованість об’єднаних націй і на затягуванні війни в безконечність будувати свої божевільні імперіалістичні плани.
Коли увагу цих політичних диверсантів звертали на дивну узгодженість їхньої політики з політикою гітлерівського Берліна, вони з театральним обуренням відкидали обвинувачення в фашистських тенденціях.
Говорити серйозно про демократичність «уряду» Рач- кевича, створеного на підставі фашистської конституції полковника Славека, було б даремною витратою часу. Про справжній характер цієї демократичності панів сосн- ковських і рачкевичів хай краще свідчать діла.