Зовсім недавно світ облетіла звістка про Голгофу 35 українців, яких лиха доля загнала в ряди армії генерала Соснковського. Мова йде про жителів Західної України. В 1927—1936 роках ці жертви безробіття були змушені покинути мачуху Польщу та шукати роботи і хліба за океаном, в Аргентіні й Бразілії. Дізнавшись про напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, ці чесні діти української землі вирішили піти за голосом совісті й національної гідності. Вони прибули в Англію і там заявили про своє бажання стати солдатами справедливої справи. їм радять вступити в ряди польської армії, що саме тоді формувалася на берегах Шотландії. На другий день українські добровольці були вже в казармах.
І з того дня починається їхня трагедія. Вони зустріли тут хвертуватих кавалерійських офіцерів, що вславились у тридцятих роках кривавими «пацифікаціями» українських селян; унтер-офіцерів, які за весь час своєї служби вважали справою патріотизму ставитись до солдатів — українців, білорусів та євреїв — як до безправних па- ріїв.
Солдати-українці вишиковувались у тих самих шеренгах, що й солдати-поляки, але до них говорили їхньою мовою. їх обзивали «чубариками», «гайдамацьким насінням», «кабанами». «Ми ще зведемо з вами рахунки»,—чули вони майже на кожному кроці...
Із ними «зводили рахунки». За найдрібнішу провину їх карали арештом або муштрою, що нагадувала тортури. За кожне необачне слово їм загрожувала тюрма або, як Це часто траплялося і трапляється в армії Андерса,— куля з-за рогу. Шпики так званого II відділу (польська військова дефензива) нишпорили в речових мішках українців. Офіцери говорили їм, що вони хоч-не-хоч мусять зрозуміти необхідність бути готовими, якщо це буде потрібно, битися проти Червоної Армії.
Коротко кажучи: стара знайома ідилія з польської казарми часів Пілсудського й Бека.
Фінал цієї ганебної історії відомий. Солдатам-україн- цям з армії Соснковського увірвався нарешті терпець, і вони звернулися до англійських властей з проханням дозволити їм служити в британській армії. У відповідь на це польський військовий суд присудив їх за «дезертирство» до тюремного ув’язнення на строк від 2 до 3 років. Під час слідства польські військові жандарми вживали випробувані методи, в результаті яких в ув’язненого солдата Олекси Іщака було важко пошкоджено руку. На знак протесту проти зпущань в’язні оголосили голодовку.