Інтелігенції ні з чого було жити. Зате гітлерівці організували дванадцять гатунків поліції. В тому числі одну поліцію українську і одну польську. Українську поліцію змушували полювати на поляків, польську — на українців.
Винищувати єврейське населення посилали часто українських поліцаїв, і картини вбивств зафіксовували на кіноплівці. Потім у кінотеатрах Франції, Італії, Югосла
вії, Швеції та Аргентіни демонстрували кінофільми під заголовком: «Українці вбивають євреїв»...
Розрахунок гітлерівців був дуже простий. Спершу вони зв’язували з собою жертву спільністю вчинених злочинів, а потім, коли ця жертва, занепавши морально і втративши вже будь-яке людське обличчя, совість і честь, стане досконально слухняним знаряддям, знищити її, як знищують прогнилу від поту і бруду шкарпетку.
Створюючи гетто, гестапівці організовували із слабодухих зрадників так звану єврейську поліцію. Її завданням було полювати на євреїв, що намагалися втечею врятувати себе від смерті. Цим добровільним яничарам гітлерівські «психологи» обіцяли дарувати життя. А коли в мурах гетто затих останній зойк останньої дитини, гестапо взялося і за єврейських поліцаїв. їх трупами німці прикрасили всі балкони гетто.
Відомо, яким покірним знаряддям в руках гестапо були і залишились німецько-українські націоналісти. Гітлерівці залюбки користувались їх послугами у винищуванні польського населення Галичини і Волині. Та тільки бандерівці закінчували в якомусь районі своє криваве діло, гестапо бралося й за них...
Страшні ці три роки, ми не скоро їх забудемо. їх і не можна забути, бо кожний каміпь Львова кличе нині до помсти.
Треба працювати. Люди Львова одержують роботу, їх діти вперше за три роки підуть до школи. Незважаючи на все пережите, душа Львова залишилась здоровою; її в найтяжчі часи очищала ненависть до ворога.
А німецькі покидьки, якщо вони десь іще є і з’являться перед очима нашого народу, народ витравить розпеченим залізом.
В ім’я нового, вільного, щасливого Львова!
ОХ!..
Як показує сам заголовок, мова йтиме про нещасне кохання.
Ми довгі роки були свідками палкої, невгасимої любові української націоналістичної мамзельки до німецького солдафона. Коли її ідеал скинув вільгельмівську пікельгаубу і одягнувся в мундир гітлерівського шку- родера-есесівця, почуття мамзельки спалахнули з новою, не баченою ще силою. Це була справжня істерика.