Unknown полностью

Червень-липень 1941 року надовго залишаться в нашій пам’яті. Німецько-українські націоналісти склали тоді іспит перед Гітлером і Гіммлером на «душе доб­ре». Це вони показували німцям найкоротший шлях на Львів, це вони стріляли в спину нашим бійцям, нашим жінкам і дітям, це вони в рядах так званої української поліції допомагали гестапо розпинати радянських гро­мадян. Це вони — і «мельниківці», і «бандерівці». І одні, й другі змагалися за першість у катівській роботі.

А потім сталося з ними те, що часто трапляється з занадто настирливими полюбовницями: їх вигнали на задвірок.

Треба було образитися, щоб люди не взяли на сміх. Першим образився «вожд» Степан Бандера, а за ним і його молодчики. Вони видали тисячу маніфестів, у яких проклинали своє кохання і клялися помститись на невдячному володарстві їх сердець. Бандерівці навіть озброїлись, та з уваги на те, що старе кохання не ржа­віє, вони замість німців взялися винищувати мирне на­селення Західної України і в звірствах перевершили своїх есесівських вчителів.

Восени минулого року могло здаватися, що любов бандерівців до окупанта видохлася остаточно. їх ли­стівки були повні погроз на адресу галицького губер-

яатора Вехтера, в них бандерівці називали його навіть по імені, тобто «кривавим катом України». В цих ли­стівках вони виступали і проти «галицької дивізії СС», і проти «контингентів», коротко кажучи, бандерівці ви­рішили будь-що рятувати свою підмочену кров’ю невин­них жертв репутацію.

Однак листівки листівками, а факти фактами. Па­нічна втеча губернатора Вехтера із Львова дала нам можливість ознайомитись із його любовним листуван­ням. Серед цих листів «почесне» місце займає «Відкри­тий лист» т[ак] зв[аної] «Крайової екзекутиви ОУНСД» (бандерівців) від 1 жовтня того ж 1943 року:

«До пана губернатора дистрикту ⁴⁰ Галичина д-ра Отто Вехтера».

Що ж пишуть криваві бандерівські кати до кривавого німецького ката?

Насамперед вони висловлюють своє розчарування в німецькому націоналізмі (!) і німецьких націоналі­стах (!), яких вони собі інакше, мовляв, уявляли, а не так, як ці націоналісти виявили себе головним чином на Україні.

«Але (перекладаю з поганенької німецької мови.— Я. Г.) є інші німецькі націоналісти. Ви також, вельми­шановний пане губернатор, належите до них. У вашій цінній особі ми зустріли людину, яка відповідає нашим колишнім уявленням».