Націоналістичним помічникам німецьких каральників недовго довелося чекати на відповідь гестапо. Вже через кілька днів представник охоронної поліції і СД «дистрикту Галичина» звернувся до обер-фюрера і полковника поліції генерал-губернаторства Біркампа з відношенням, сповненим неприхованої іронії па адресу бандерівської «договірної сторони»:
«Я прошу мерщій повідомити про рішення РЦГА, бо треба зважити, що представник ОУН, гаданий майбутній міністр закордонних справ української держави, скоро прийде до мене».
Друга зустріч гестапо з Герасимовським відбулася вже 23 березня. В своїй новій заяві представник ОУН був не менш щедрим, ніж у той раз:
«...ОУН передаватиме німцям повідомлення військового характеру з районів за лінією радянського фронту.
ОУН триматиме свої бойові частини за лінією радянського фронту і шкодитиме радянському підвозові, базам підвозу, центрам озброєння, складам — активним саботажем...»
Готуючись до цієї підлої роботи, оунівські ватажки пильно дбали про те, щоб обдурені ними їхні прихильники не знали правди. Тим-то Герасимовський благає гестапівців тримати язик за зубами:
«Транспорти зброї і матеріалів для саботажу з боку німців через лінію фронту частинам ОУПА повинні бути доставлені за всіма правилами конспірації тому, щоб більшовицькому режимові не дати в руки козир, що українці (читай: українські націоналісти.—Я. Г.), які залишились за лінією фронту, є німецькими союзниками та їх агентами».
28 березня той же Герасимовський мав зустріч з командиром охоронної поліції і СД «дистрикту Галичина», СС-оберштурмбанфюрером доктором Вітіска. На запитання Вітіска, яке буде ставлення бандерівців до мобілізації німцями українського населення, націоналістичний мерзотник цинічно відповів:
«ОУН не ставитиме перешкод; до того ж, в українському народі стільки живої сили (!!), що німецька окупаційна влада може проводити мобілізацію, та ще досить сил залишиться для вербування в УПА, і обидва партнери один одному не заважатимуть».
І справді, обидва партнери не заважали один одному. І німці, і їх бандерівські наймити змагалися за першість у винищенні українського народу. Якщо ж їм не вдалося виконати це божевільне завдання, то лише тому, що їх руки були закороткі...
19 квітня 1944 року відбулася нарада керівників німецьких «абверкоманд» 101, 202, 305 військової групи «Південь». Підполковник Ліндграт («абверкоманда» 101) в своєму виступі висловив на адресу оунівців неабиякий комплімент. Ви тільки послухайте: