«Поза зв’язком з ОУН моя агентурна діяльність взагалі неможлива».
Ще більш велемовним був на цій нараді підполковник Зелігер («абверкоманда» 202):
«...Я мушу практично охопити членів УПА на території Галичини і після навчання та озброєння перекинути літаками на радянську сторону або ж пропустити більшу групу через фронтові пролами. Я з давніх-давен підтримую зв’язок з УПА через посередника Шухевича і вже дістав кілька чоловік для навчання».
Та поки гестапівці радилися, Червона Армія з боями просувалася вперед, наближаючись до західних кордонів України. Німецькі окупанти передчували, що їм недовго вже ходити по українській землі. І націоналістичні зозулині яйця стали їм знову в пригоді.
15 червня представник охоронної поліції в офіціальному листі, адресованому головному управлінню н. IV СС-штурмбанфюрерові і радникові Поммеренінгу (Берлін) писав таке:
...5.УІ 44 року Н-ський референт мав чергову зустріч з Герасимовським, де було обговорено питання про перекинення через лінію фронту на радянську сторону С- та Ф-агентів, а також про залишення Ф-агентів на випадок евакуації німцями частини Галичини у зв’язку з воєнними подіями.
Ці переговори служать також в інтересах розташованої тут зондеркоманди «Цеппелін».
Щодо залишення Ф- та С-агентів для випровадження їх за лінію фронту, Герасимовський заявив, що УПА підтримує такий самий зв’язок з армією, який охоронна поліція підтримує з ОУН — бандерівською групою.
Між німецькою армією та УПА вже давно існує домовленість, що УПА з своїх рядів віддає в розпорядження армії Ф- та С-агентів.
Тому залишається тільки познайомити охоронну поліцію з цими членами УПА».
Цього досить. Коло ганьби замкнулося, презренні націоналістичні тварюки дійшли до точкп, з якої почали були свою блудливу мандрівку. Відійшли в безповоротне минуле сподівання цих пройдисвітів на «великий виграш», випарували з їх сп’янілих від братньої крові голів честолюбні мрії про владу над Україною. Скажена, несамовита ненависть до українського народу, оспівувана понад 20 років у віршах їхнього піїта Мала- нюка, штовхнула їх у ту саму помийну яму, в яку скотилися німецькі володарі їхніх душ і їх тіл. В ту саму яму, в якій вони народились і виросли і в якій їх навчили ремесла вбивства, зради і провокації.
Хтось міг би спитати: як можуть люди впасти так низько? Це запитання треба скерувати у фашистський Берлін, у цю гігантську малину покидьків суспільства й народу, людей без честі і без батьківщини.