І навіть не людей, а чогось, чому в людській мові немає ймення...
ТРЕМБЛІНКА
В північно-східній Польщі є невеличка залізнична станція Тремблінка. Ще три-чотири роки тому ніхто не думав, не гадав, що назва цієї станції стане згодом відомою всьому світові страхітливими злочинами, вчиненими на ній.
З центральної Польщі, з Чехословаччини, з Австрії, з Бельгії, з Голландії, з Болгарії, з окупованих областей Радянського Союзу сюди йшли день у день поїзди із запломбованими вагонами. їх пасажирам конвоїри казали: «їдете на Україну на роботу».
На порозі Білорусії поїзди зупинялися. Станційний будиночок, на ньому чорний напис: «Тремблінка». Майже ніхто з пасажирів не знав такої станції, а ті, що знали, дивувалися, чому поїзд, який зупинявся лише на вузлових станціях, застиг раптово на цій глухій закутині.
їм недовго довелося дивуватись. Поїзд рушив; повільно, обережно, по абияк прокладених рейках. Ворота в високому земляному валі залишалися ззаду. Оклик конвоїрів: «Аусштайген!» !, і ситуація ставала ясною навіть найбільшим оптимістам. Виявлялося, що окупована німцями Польща, крім Майданека і Освенціма, мала ще й Тремблінку *.
Далі відбувалося все так, як передбачали інструкції Гіммлера. Лунала команда, і люди роздягалися. Перукарі тремтячими від поспіху руками голили голови жінок і дітей — їх волосся було одним з видів сировини для німецької промисловості.
Після масового вбивства в газових камерах гестапівці старанно сортували речі своїх жертв. Окремо складали золото і гроші, окремо одежу, окремо продукти. Ніщо не 41
могло приховатися від їх пожадливих очей. Це був один в державних прибутків гітлерівського царства. Прибуток дуже серйозний, якщо зважити, що в Тремблінці, Майда- неку, Освенцімі та інших катівнях Польщі загинуло близько десяти мільйонів людей.
Тремблінка не мала кремаційних печей, їх не встигли збудувати. В перші місяці існування табору смерті їрупи жертв закопували у величезних ямах. Після провалу Ка- тинської провокації* до Тремблінки приїхав Гіммлер. З того дня над табором почав підніматися дим, і запах горілого м’яса наморочив жителів навколишніх сіл.
В таборі постійно працювало 700 робітників, таких же смертників, як і ті, що їх голови вони були змушені голити перед останньою «купіллю». За свідченням одного з нечисленних уцілілих в’язнів, на протязі 11 місяців через табір у Тремблінці перейшло близько 20 тисяч таких робітників...