Unknown полностью

Не треба гадати, що підривна фашистська робота кін­чається за порогом таборів польських «Дісплейсд пер­соне». Вовкулаки Комаровського й Андерса з такою самою пильністю обробляють людей іншої національнос­ті, насамперед американців, англійців і французів. З цією метою «двійка» останнього часу організувала цілу мережу своїх агентур. Одним з керівників цієї зграї провокаторів є якийсь ротмістр польської військової жандармерії, який вряди-годи покидає імлистий Лондон, щоб під невинним виглядом журналіста проінспектувати своїх резидентів на європейському континенті. Чи не найбільш оперативним працівником пана ротмістра треба вважати В. Вонаута — колись маловідомого польського «сенсаційного» публіциста, а сьогодні одного з «асів» емі­грантської охранки. Спеціальністю цього пана є дискреди­тування Польської республіки та її уряду в очах англо­саксонських осіб, дипломатів і журналістів, що з тих або інших причин зупиняються в Мюнхені. При цій нагоді пан Вонаут ніколи, розуміється, не забуває почастувати іноземця солідною порцією антирадянських наклепів.

Кажуть люди: добре все те, що добре кінчиться. Проте ця історія добре скінчитись не може. Фашистська чума загрожуватиме людству так довго, як довго не бу­дуть ліквідовані вогнища фашизму, всі до останнього.

Поки цього не буде, бацили цієї чуми розмножувати­муться в геометричній прогресії. Не випадково саме в американській зоні ми були кілька днів тому свідками першої з дня розгрому третього рейху демонстрації ні­мецьких нацистів. В даному разі демонстрація відбула­ся в. церкві університетського міста Ерлянг, завтра вона може повторитися в Мюнхені, а післязавтра осмілені без­карністю гітлерівські демонстранти почнуть стріляти з-за рогу. Техніка цього ремесла не буде для них надто складною, тим більше, що достатню кількість учителів

9*

259

вони знайдуть, якщо вже не знайшли, в польських табо­рах «Дісплейсд персоне».

Радянський народ дорогою, дуже дорогою ціною оку­пив перемогу над фашизмом. Є і в Америці матері, що оплакують своїх синів, полеглих у боротьбі з нацистською ордою. Тільки маленьке герцогство Люксембург нарахо­вує сьогодні тридцять тисяч американських солдатських могил. Ці солдати знали, за що вони віддають своє моло­де життя, однак вони не знали, що прийде час після перемоги, коли деякі їхні начальники озброюватимуть і годуватимуть останніх могіканів проклятого фашизму.