Наближаємося до кінця цієї романтичної, але правдивої історії. Кривда, так легкодумно заподіяна нацистами, була негайно виправлена. Гер Ауер і фрау Ауер одержали від американських властей найкращу віллу в місті Байройт, віллу, що була колись власністю гауляйтера Східної Баварії Шемма. Вони одержали її разом з меблями і всім, що за довгі роки праці для рейху встиг нажити гау- ляйтер.
Ми визнали за потрібне зробити візит знаменитій парі. Віллу «Шемм» недовго довелося шукати. Вона відразу кидалася в вічі своєю красою. Ми з тремтінням серця доторкнулися до гудзика дзвінка і рівно за дві секунди перед нами зашарудів білісінький фартушок покоївки. Ми висловили їй палке бажання особисто передати фрау Ауер привіт від її колишнього персоналу з Лемберга. Покоївка зникла.
Не знаємо, чи наша кепка радянського зразка, чи слово «Лемберг» були цьому причиною, та з цієї хвилини у віллі почали коїтися дивовижні речі. Насамперед на терасі майнула руда копиця волосся, потім у коридорах
вілли щось забігало, загупотіло, а за хвилину раптова могильна тиша охопила віллу-палац.
Минуло чверть години, поки покоївка не дуже певним голосом заявила:
— У фрау Ауер болить голова. Прийдіть за три-чоти- ри тижні.
— А гер Ауер?
— Гер Ауера... також нема.
Ми були явно пригнічені. Схиливши голову, ми довго ішли, меланхолійно замислившись, по весняних вулицях Байройта. В центрі міста ми звернули увагу на червону афішу: соціал-демократична партія оголошувала мітинг протесту проти об’єднання робітничих партій. Доповідачем був... «геносе Ауер»...
Тепер ми все зрозуміли.
ОСТРІВ ЧУДЕС
Близько 11-ї години ранку важко перейти через майдан, що перед мюнхенською ратушею. Нерухома юрба заповнює тротуари і в урочистому мовчанні чекає моменту, коли на ратушній вежі заграють славнозвісні куранти, коли на 85-метровій височині почнеться турнір лицарів і під музику курантів бронзові кавалери закружляють у баварському танку. Рівно 10 хвилин триває цей спектакль з концертом дзвонів і дзвіночків, і весь той час багатоголова людська маса ні на хвилину не спускає очей з вежі, проклинаючи в душі голодних голубів, що саме здіймаються над майданом, закриваючи сріблястою хмарою чудеса мюнхенської ратуші.
Нарешті спектакль закінчився. Зачарована казкою хитрого майстра, юрба розповзається по завулках. Мюнхен повертається до сірого окупаційного життя, і дійсність знову починає нагадувати людям про свої жорстокі права.