Вже змалку Фердінанд характером своїм різко відрізнявся від своїх братів по крові. В той час, як інші бичатка стрибали по левадах і випробували жалюгідні свої ріжки, Фердінанд годинами сидів на улюбленому горбочку під дубом і нюхав квіти. Згодом, коли малятко Фердінандик стало великоваговим Фердінандом, прийшли лихі люди, повезли Фердінанда до Мадріда та погнали на арену цирку, де відбувався бій биків. Однак марні були героїчні зусилля пікадорів, матадорів, тореадорів. Замість кинутись на них і підняти на роги, Фердінанд сів посеред арени, витягши голову в бік трибун, та нюхав квіти, повстромлювані в волосся прекрасних дам. Довелося відвезти Фердінанда назад додому. Як запевняв нас автор пісні, Фердінанд ще й сьогодні сидить у пантеїстичній задумі на улюбленому горбочку і, примруживши від насолоди очі, нюхає квіти...
Цю чарівну казку нагадав зовсім недавно своїм читачам ілюстрований журнал «Гойте», який видається американськими окупаційними властями для німецького населення. Нагадав, звичайно, з певного метою. Ця мета зацікавила мене найбільше.
Я вирішив провести невеличку анкету. Об’єктом її став наш шофер, балакучий всезнайко Курт.
— Читали?
— Читав.
— І що?
Курт спритно обігнав трамвай і тільки тоді відповів:
— Я думаю, що Фердінанд у нас недовго нюхав би квіти. Такого бичка зарізали б на м’ясо через 24 години після мадрідського скандалу.
Устами Курта говорила проза. Виховні методи наших симпатичних заокеанських друзів явно не підходять для німців. Я почав серйозно боятися за долю ліричпого Фердінанд а в цій країні.
Невеличка купка газет за останній тиждень виправдала ці побоювання. Надамо слово цим газетам.
«Зюддойче цейтунг» від 22 березня. В центрі другої сторінки кидається у вічі траурний кам’яний шрифт — інформація про активізацію озброєних банд «Вервольфу» в Баварських Альпах. Тероризоване ними населення саботує розпорядження окупаційних властей.
«Франкфуртер рундшау» також не бачить причин для оптимізму: