Предметом обговорення стає «міф» Розенберга. Бліде, сонне обличчя прокурора показує, що він не одну ніч провів над цією книжкою, над цим плодом хворобливої уяви недовареного нацистського філософа, намагаючись із намулу ідіотських фраз книги здобути найістотніше, те, що перетворило німецьких бюргерів на череду кровожерливих бестій. Падають слова про «німецький народ панів», про «кров і землю» і про те, що «кров займає віднині місце християнського свята святих». Очі присутніх звертаються на підсудного. Нацистський Заратустра не виявляє найменшого бажання відстоювати свій «міф». З похиленою головою, з очима, встромленими в свої коліна, Розенберг нетерпляче жде хвилини, коли обвинувач перестане нарешті цитувати «міф», кожне слово з якого не тільки викриває автора як звичайного шахрая, але й показує в ньому одного з головних винуватців трагедії, що поглинула мільйони людей і квітучі країни перетворила на пустелю. Тим-то, коли втомлений «мудрощами» Розенберга голова трибуналу виручив обвинувача словами: «Годі, маємо вже цього «міфа» по вуха»,— Розенберг знову випростав спину. Той, що зовсім ще недавно хотів бути пупом землі, тепер зрадів, що про нього більше не говорять. Так виглядають пігмеї без котурнів.
Черга за Юліусом Штрейхером — редактором «Штюр- мера», колишнім гауляйтером Франконії і власником найбільшої в Європі колекції порнографічних малюнків. Прокурор говорить: «Ця людина протягом 25 років проповідувала ненависть. Спочатку він вимагав переслідування, згодом винищення. Він увесь час кричав: «Більше, більше». Він зробив можливим винищення мільйонів людей, бо без нього навряд чи кальтенбруннери знайшли б кого- небудь, хто б погодився виконувати їх накази. Він отруїв мозки німецької молоді і виховав цілий народ у дусі вбивства, ненависті. Це також один з винуватців того, що сьогодні ціле німецьке покоління стало загрозою для цивілізованого світу».
В цих словах немає перебільшення. Лихо, заподіяне людству Штрейхером, насправді дивовижне. І якщо дивуєшся з чогось, то лише з того, що це лихо могла заподіяти жалюгідна карикатура на людину, такий дрібний покруч, що будь-де за межами фашистської Німеччини був би в кращому для нього випадку постійним мешканцем закладу для дегенератів.