«...В Німеччині люди бачать міжнародні події в дивоглядно викривленому дзеркалі. Вони чують лише їх відгомін, а той звучить в їх вухах, як артилерійська канонада. Підпільна реакція лютує».
«Аграрна реформа у нас — заборонна тема. Ніхто не насмілюється і жодним словом згадати про неї. Відбудова майже не проводиться. А заводські комітети — де їхні права?»
Прем’єр-міністр Майєр ось уже скільки часу ламає собі голову: може ми перегнули палицю з чисткою і в результаті ослабили ініціативу? Гессенський прем’єр-міністр Гайлер сховався за спину американського губернатора і став чимось на зразок самодержця, а в таких умовах демократія залишається тільки фразою. Соціал-демократ доктор Шумахер — запеклий противник єдності з комуністами. Він наводить порядки, що нагадують часи Носке *. Самі парадокси.
Якось шофер Курт (він три останні роки війни просидів у Дахау) сказав приблизно таке: «Американців не можна не любити за їх роботящість, простоту, дитя
чий оптимізм і добре серце. Але саме того серця я і боюся найбільше».
Вчора зранку я підійшов до кабінки Курта, щоб сказати йому «добрий день». Там сидів уже якийсь інший шофер. Він сказав мені, що з Куртом скоїлося велике лихо: під час випадкового обшуку в його квартирі було знайдено чотири пачки (80 штук) американських цигарок. Курта чекає тепер військовий суд...
Життя показало, що бідолашний шофер маь рацію, коли висловлював свої побоювання. Не виросли ще на землі квіти для Фердінанда, і далеко ще до золотої ери, коли навіть бики пізнаватимуть запах щастя... А поки що в багатьох країнах закони життя диктуються позбавленими будь-якого сентименту власниками боєнь Чікаго.
ПОЛАМАТИ ШЛАГБАУМИ!
Автомашини всіх марок. І мундири, найфантастич- ніші мундири всіх родів зброї, які тільки знала історія Франції між першим Седаном і другим *. Красиві зуави, альпійські стрільці, сенегальці. Скрізь виблискують на квітневому сонці багнети, весело сидять на мотоциклах кур’єри в кокетливих беретах, незліченні лімузини беззвучно, турботливо, обережно, наче безцінний скарб, розвозять по місту незліченних генералів. І прапори, прапори, прапори! Вони звисають з кожного балкона котеджу. Від них рябить в очах так само, як від незліченних шлагбаумів, біля яких вас зупиняють, перевіряють і відсилають назад з уклінним проханням — не тривожити своїми кроками післяобіднього сну генерала, що проживає саме на цій вулиці.