Процес перетворив це на 80 процентів зруйноване місто у велику військово-господарську базу. Від світанку до ночі тисячі студебекерів, фордів і відісів, званих тут чижами, мчать його вулицями із швидкістю урагану, сповнюючи перехожих майже містичним страхом, особливо коли з кабіни виблискують сліпучо-білі зуби чорношкірих майстрів карколомної їзди. На добрій половині цих машин ви побачите три літери «ІМТ» (Міжнародний військовий трибунал). Ви прочитаєте їх сьогодні також на портсигарах, попільницях і навіть над естрадою єдиного уцілілого готелю, де німецький джаз грає нашу «Катюшу» американським, англійським і французьким працівникам трибуналу... Що ж, такий-бо, а не інший стиль наших американських друзів, які, до речі, не забули водночас із першим транспортом обвинувальних документів привезти до Нюрнберга також повний агрегат для виробництва кока-коли.
Щодо процесу, то найважливіше коментуються документи, які, так би мовити, завершують портрети підсудних. Це й зрозуміло, бо ніщо так не викриває осоружної суті фашизму, як хоча б тільки загальна характеристика окремих його верховодів.
Останнім часом тут особливо багато говорять і пишуть про такі соковиті фігури з альбома нацистських розбійників, як Розенберг і Штрейхер. І треба сказати, ці «теоретики» нацизму цілковито заслужили на це. Правда, коли говорять про них,— сміються, але їдкий це сміх. Важ- ко-бо не писати сатиру, коли думаєш про нацистських «мислителів».
Ось автор «Міфа двадцятого сторіччя», рейхсміністр окупованих східних областей, ідеолог німецького імперіалізму і високопоставлений його здійснювач — Розенберг. Представник американського обвинувачення оголосив деякі його нотатки. В одному місці Розенберг записує свою розмову із збанкрутілим кандидатом у верховоди румунських залізногвардійців і гордо додає: «Він пізнав у мені свого фюрера». В залі сміх. Не витримав і понурий Функ. Він ховає в руки мішкувате обличчя і труситься від нестримного сміху, першого сміху Функа за весь час процесу.