— Рус! Цить,— кинув солдат, що з готовою до пострілу гвинтівкою став на коліно за кілька кроків від нас, схований за сніговими кучугурами. Скерував дуло в діру в мурі й націлився. Інший солдат, що стояв навколішки, дивився з-за плеча колеги. Той трохи згодом вистрілив. Куля влучила у берег діри в мурі.
— Схибив! — весело гукнув солдат і пересунув запобіжник.
Франк підійшов до них і спитав, у що стріляють.
— У щура! — відповіли з голосним сміхом солдати.
— У щура? Ах, так! — сказав Франк, ставши й собі навколішки, щоб глянути з-за плеча солдата.
Ми також підійшли ближче; дами зі сміхом і пискотнею піднімали сукні до половини литок, як це звикли робити жінки, коли хтось заговорить про мишей.
— Де? Де щур? — спитала фрау Брігітте Франк.
— Ахтунг! 1 — кинув солдат, націлюючись. З діри, що під муром, виринула чорна, розпатлана чуприна, а потім дві руки сперлися об сніг. Це була дитина.
Пролунав постріл, цим разом солдат трохи не влучив. Голова дитини зникла. Франкові ввірвався терпець.
— Дай сюди! Не вмієш тримати в руках гвинтівку,— Франк схопив гвинтівку і націлився».
Минали місяці й роки, солодка отрута нічим не обмеженої влади починала діяти. Межа між можливим і неможливим поступово зникала. Коли раніше Ганс Франк ходив у крові по коліна, тепер він купається в ній по шию. Страшні інструкції Гітлера і Гіммлера перевиконуються Франком десятикратно. Він вигадує все нові й нові способи масового вбивства, він з азартом плете павутиння незліченних провокацій. Проте в ньому все кричить: «Мало!» «Надлюдині» тісно стає в генерал- губернаторській шкурі.
Франк вивчає Макіавеллі *. Він охоче виступає перед своїми майбутніми жертвами з наївною вірою в те, що ного пусті штамповані фрази матимуть гіпнотизуючу силу зору питона. Він залюбки приймає в себе нікчемних провінціальних квіслінжат, па зразок графа Роні- кера та Кубійовича, тримає себе перед ними з пихою азіатського деспота, ласкавим кивком голови відповідає на чолобитні, з доброзичливою посмішкою вислухує скарги й прохання і... і завжди обіцяє: навіть тоді, коли задоволення цих прохань виходило далеко поза межі його можливостей. Секретарка акуратно записує кожне його слово, й на другий день «промова» Франка буде друкована жирним шрифтом у рептиліях разом з черговим портретом «суверена».