амбіції займає страх. Франк чекає тиждень-другий, однак Берлін мовчить. Виховний метод Гіммлера починає діяти: Франк задихається тепер від страху. Він покидає Краків і мчить до Кшешовіц, до конфіскованого ним палацу польського аристократа, де награбовані з усіх кінців Польщі картини, меблі, гобелени мають заспокоїти сполохане серце «прекраснодуха». Та тінь кігтів режиму страху й терору лягає і на цей куток земного раю. Ганс Франк, змучений, з пошарпаними нервами, повертається до Вавеля. Убивця труситься тепер, як осичина, і його починає переслідувати трупний запах Майда- нека... «Нового Заратустру» охоплює раптом земне почуття безпорадної самотності. Він усвідомлює, що кулі польських месників лише тому не продірявили досі його цінного тіла, що захищав його панцир могутнього третього рейху. Тепер Гітлер і Гіммлер не тільки могли зняти з Франка цей панцир, але й зробити генерал-губернатора об’єктом таких самих заходів, які Франк застосовував до в’язнів Тремблінки і Майданека...
Інстинкт самозбереження перемагає: Франк вирішує давати віднині щодня і щогодини все нові й нові докази вірності Гітлерові. Його млини смерті мелють тепер із страхітливою швидкістю. Він з острахом констатує, що гітлерівські генерали поліції нехтують тепер ним у своїй винищувальній роботі. Сьогодні це Франка більше лякає, ніж обурює. Своїй манії величі він дає волю вже лише в щоденнику, в ролі ж генерал-губернатора він робить одчайдушні зусилля, щоб показати себе більш папським, ніж сам папа. Розпочавши шалену гонитву смерті наввипередки з гестапо, він водночас запопадливо намагається на кожному кроці підкреслити свою відданість фюрерові, відгадати найтаємніші, найбільш засекречені наміри нацистської верхівки. Виступаючи в січні 1944 року перед краківськими німцями, він лиховісно пророкує:
«Якщо ми виграємо війну, то з усіх поляків і українців можна буде зробити м’ясний фарш».
На наше щастя, Ганс Франк не встиг цього фаршу зробити. Гонитву смерті обірвав травень 1945 року, і ліквідатор народів Франк потрапив на ту саму лаву підсудних, що й Герінг та Ріббентроп.
І треба сказати, що Гансові Франку пощастило: він міг потрапити в цупкіші руки, інакше кажучи,
Ганс Франк знав, що робить, тікаючи на захід Німеччини...