«Мало!» — верещить нутро «надлюдини». Від самої думки про гіммлерів і геббельсів Франка починає душити заздрість. З висоти його «я» всі керівні нацисти здаються йому тепер жалюгідними мурашками, кар’єра яких була, в кращому випадку, непорозумінням. Честолюбство Франка не вміщається вже в межах генерал-губернаторства, і Франк вирушає по золоте руно слави до Німеччини. Лаври Гітлера і Геббельса йому не дають спокою, у хворобливих снах він бачить себе вже їхнім спадкоємцем. Франкові з його безмежним презирством до юрби здається, що для нього досить використовувати актуальні настрої мас.
В той час навіть дехто з німців був втомлений всепоглинаючим нацистським терором, і оце Франк, голова «Академії німецького права», виступає в деяких німецьких містах з циклом лекцій, в яких пастельними фарбами малює переваги законності над беззаконням...
Гіммлер закликає Франка до порядку. Цей краківський «бессервіссер» (кращезнайко) давно вже діє йому па нерви. Коротка розмова Гіммлера з фюрером — і Франк дістає багатозначну пораду: рейхсканцелярія вважає, що буде краще і для рейхсканцелярії, і для Франка, якщо генерал-губернатор Польщі й Галичини займатиметься віднині виключно справами, які входять до його компетенції, а щоб полегшити йому виконання генерал- губернаторських функцій, фюрер звільняє його від обов’язків голови «Академії німецького права»...
Удар був влучний, хоч Франк і не відразу зігнувся під ним. У першу хвилину голос мало лише зачеплене честолюбство «надлюдини», і Франк шле до Гітлера просьбу про... відставку. Але зараз-таки по тому місце