О так! Вже довгі десятиріччя помста, реванш залишаються найпопулярнішим почуттям для такого холодного в інших випадках серця бюргера. Особливо тепер. Бюргер пестить це почуття, як улюблене дитятко, воно для нього єдиний маяк у майбутнє. Аргументи, навіть най- сильніші, перед цим почуттям — безсилі. В таких випадках бюргер не переварює жодної аргументації. У гурті, в в масі він завжди «має рацію». Насамперед тому «має рацію», що він вийшов з цієї війни... «покривджений, йому-бо розбомбили крамницю (з крамом), в нього-бо син-одинак загинув на фронті, він-бо внаслідок воєнних Дій втратив квартиру (з меблями); крім того, він програв війну і його змусили капітулювати, а тепер його іще окупують...
Спробуйте переконати бюргера, що з цією його «кривдою» зовсім не так. Він безпорадно розведе руками, в його очах заіскряться сльози образи: як можна після всього пережитого та й не співчувати з ним? А співчувати — це значить не тільки простити, це значить і — виправдати. Ви не хочете ні пробачити, ні виправдати? Значить, ви — ворог йому, значить, це ви вбили його одинака, розбомбили його крамницю й квартиру та ще змусили його стати навколішки, нехорошії Виходить, бюргер не може ставитись до вас з християнською любов’ю, а якщо воно так, то він може вас лише ненавидіти й нетерпляче чекати дня, коли ви станете нарешті об’єктом накипілого в ньому — невідомо вже котрий раз — почуття помсти...
Якщо коли-небудь і було в бюргера якесь почуття вини, то він давно вже встиг позбутись його. Німецькі звірства? Він поблажливо знизує плечима: «Яка несумлінна пропаганда! А втім, якщо б навіть в цих розповідях була частка правди, то як скромно й непомітно виглядає вона на фоні заграви, що впродовж кількох років не гасла над бомбардованими німецькими містами!..»
Ви нагадуєте йому Чехословаччипу, долю Польщі, Голландії, Югославії й, нарешті, червень 1941 року. Він слухає, посміхається до вас з явним співчуттям. Його ні на хвилину не покидає почуття переваги, більше того, воно росте, годуючись його ж словами. «Знову пропаганда! — зітхає він якомога найдискретніше.— Війни завжди були, є та будуть. А коли так, то чи не все одно, хто їх починає? Хтось мусить бути перший!»